середа, 21 липня 2021 р.

Олена Теліга – 115 років. Цікаві факти з біографії та найвідоміші вірші поетеси




Олена Теліга – відома українська поетеса та діячка ОУН.

Біографія Олени Теліги
Олена Теліга народилася 21 липня 1906 року на території Російської імперії в родині відомого вченого, інженера-гідротехніка. Батьки Олени, які родом з України, незабаром емігрували до Західної Європи.

У період, коли батько поетеси очолював Українську господарську академію (Чехословаччина), Олена навчалася в Українському інституті імені М. Драгоманова на історико-філологічному факультеті (1923-1929, Прага). Саме тоді, на одному зі студентських вечорів, поетеса познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Михайлом Телігою.
У 30-х роках жила з чоловіком у Варшаві. Через скрутне матеріальне становище Олена була змушена працювати на низькооплачуваних роботах, зокрема манекенницею.
Саме в Чехії почав формуватися, а в Польщі остаточно утвердився націоналістичний світогляд поетеси. Олена Теліга неодноразово друкувалася на сторінках Літературно-наукового вісника, а згодом стала одним з його співробітників, вела активну громадську та культурну діяльність, виступала з рефератами на тему боротьби за національну свободу. Перебуваючи за кордоном, Олена мріяла про повернення до рідного Києва.
22 жовтня 1941 року Олена Теліга повертається до столиці України, де разом із представниками тогочасної інтелігенції організовує Спілку українських письменників.
У листопаді того ж року діячка стає головним редактором додатка до газети Українське слово – Літаври, який виходив окремим накладом. Тижневик під редакцією письменниці не друкував текстів з пропагандою німецького окупаційного режиму, що стало приводом для численних доносів.
9 лютого 1942 року вона, як і завжди, пішла на роботу до Спілки українських письменників, де на неї чекала засідка. Її, разом з чоловіком іншими членами організації, було заарештовано, а згодом розстріляно в Бабиному Яру.

Вірші Олени Теліги

Сучасникам
“Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби – спокійний і суворий, Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”. Але для мене – у святім союзі: Душа і тіло, щастя з гострим болем. Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю! Не лічу слів. Даю без міри ніжність. А може в цьому й є моя сміливість: Палити серце в хуртовині сніжній, Купати душу у холодній зливі. Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, – я тверда й сувора. О, краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог".

Засудженим
Як ми можемо жити, сміятись і дихать? Як могли ми чекати – не битись, а спать В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо Ви збиралися вмерти – у шість двадцять п’ять. І коли приволікся заплаканий ранок, Вас покликала смерть у похмурій імлі – А тепер наші душі і топчуть, і ранять Ваші кроки останні по зимній землі. А тепер в кожній серці пожежу пригаслу Розпалили ви знову – спаливши життя. І, мов гімн урочистий, мов визвольне гасло, Є для нас двох імен нерозривне злиття. Над могилою вашою тиша і спокій, Та по рідному краю – зловіщі вогні. І піти по слідах ваших скошених кроків Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.

Моя душа й по темнім трунку
Моя душа й по темнім трунку Не хоче слухати порад, І знову радісно і струнко Біжить під вітер і під град. Щоб, заховавши мудрий досвід У скриньці без ключа і дна, Знов зустрічати сірий розсвіт З вогнем отрути чи вина… Щоб власній вірі непохитній Палить лампаду день і ніч І йти крізь грудні – в теплі квітні, Крізь біль розлук – у щастя стріч. А перехожим на дорогах Без вороття давать дари І діставать нові від Бога, Коли не вистачить старих.



Немає коментарів:

Дописати коментар