Уже не було в людей сліз, щоб плакати над дітьми

                                       Виставка-факт

        Серед мільйонів жертв геноциду української нації — Голодомору, організованого і здійсненого більшовицькою окупаційною владою у 1932–1933 роках, є окрема категорія — діти. Вони були найбільш уразливою частиною української національної групи, обраної комуністичним режимом об’єктом злочину геноциду.                                                                                                               Попри намагання батьків усіма засобами, часто ціною власного життя, захистити їх від голодної смерті, позбавлені упродовж тривалого часу будь-якої їжі, діти, крім нестерпних фізичних тортур, зазнавали моральних страждань, не розуміючи, чому мати не хоче їх нагодувати, адже так хочеться їсти, а батько, завжди такий сильний, дозволив зайдам вивезти з їхнього двору усе їстівне. Малих дітей, як і старих, голод забирав першими. Іноді матері, намагаючись зберегти малюків, відвозили їх до міста і залишали на вокзалах, у під’їздах житлових будинків, на ґанках лікарень, ясел, дитсадків, дитячих сиротинців. Хоча й там не завжди був порятунок: сиротинці і ясла часто ставали справжніми таборами смерті для дітей. А влада лише думала про те, як приховати злочин і заховати його жертв.                                                         За оцінками різних істориків у роки Голодомору голодною смертю померло від 1,5 до 4 млн дітей. А ті, що вижили, виросли і через десятиліття розказали нащадкам про злочин геноциду, на все життя лишилися у неофіційному і невизнаному в Україні статусі «жертви Голодомору», яким послуговуються музейники і історики у своїх дослідженнях.                                   

      В бібліотеці до Дня пам'яті жертв голодоморів, який щорічно відзначається в останню суботу листопада, для широкого кола користувачів організовано книжкову виставку-факт "Уже не було в людей сліз, щоб     плакати над дітьми". Цю страшну за своїми масштабами трагедію українського народу і, особливо, дітей, не можна забувати ніколи.                           

 

                  

Україна -- країна вільних та гідних

 Віртуальна бесіда

  21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи, який встановлений «з метою утвердження ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події початку XXI століття».                                                                 Цього дня традиційно пригадують дві важливі події – Помаранчеву революцію восени 2004 року та Революції Гідності у листопаді 2013 року – лютому 2014 року.                                                                                                           Ідея – попри різні політичні погляди, українці вміють об’єднуватись задля відстоювання основних цінностей. Прагнення свободи пробуджує гідність. Так було у 2004 році під час Помаранчевої Революції та у 2013–2014 роках під час Революції Гідності.                                                                                                     Саме у 2013 році  розпочався новий відлік в історії України, який ознаменував прагнення українців створити європейську державу. Майдан дав початок трансформації політичної, культурної та соціальної сфери, розбудови вільного, демократичного громадянського суспільства, утвердження в Україні гуманістичних демократичних цінностей.                                                             День Гідності та Свободи – це не лише про один день, це про людей, їхні принципи, досягнення і досвід, які стосуються майбутнього цілих поколінь.             Євромайдан – це про зміну свідомості українців й соціальну зрілість та відповідальність. Ті події змінили не тільки нашу історію, вони – живе нагадування, якою ціною здобуто свободу та незалежність нашої держави.                «Без пам'яті про такі події, неможливо побудувати здорове суспільство, незалежну державу та щасливу громадянську націю. Це щеплення від байдужості. Важливо, щоб були не просто формальні заходи.  Програма має важливий фокус на молодь,  розповідає про події в сучасних візуальних формах і прагне отримати зворотний зв'язок, залучити до осмислення і проговорення подій».

  ( А. Дробович, голова Українськрго інституту національної пам'яті)

Оголошення про роботу бібліотеки

Мово рідна, світи в ріднім домі

                    Мовознавча інформація. 

        Щорічно, 9 листопада, ми відзначаємо День української писемності та мови. Вольтер, безумовно, мав рацію, коли писав, що всі найголовніші іноземні мови можна вивчити за шість років, але для вивчення рідної мови й життя замало.
     Цей список цікавих книжок для тих, хто не перестає вчити й плекати нашу рідну українську мову.

1. «Козацька абетка»

    Будь-яка мова починається з абетки. Автори першої книжечки цього огляду вважають, що, крім української абетки, нащадкам славного запорізького козацтва варто знати, ще й абетку козацьку.

    У 2014 році «Козацька абетка» з’явилася на поличках книгарень, у якій на 80-ти сторінках найголовніші події та герої з історії козацької доби викладені у вигляді невеличких статей в алфавітному порядку.

   Це – той обов’язковий мінімум, який повинен знати кожен українець.

2. «Прислів’я та приказки»     Ще одна книжечка для молодого покоління українців, яка допоможе осягнути багатство рідної мови. Збірка буде вірним помічником школярам при вивченні мови або літератури, допоможе збагатити пам’ять, зробити мову образною та яскравою.

     Яскраві «мультяшні» ілюстрації з гумором унаочнюють народну мудрість, що допоможе легкому та швидкому засвоєнню.

3. «Тлумачний словник української мови. 20000 слів і словосполучень»

   Якщо Вам здається, що при наявності Інтернету можна з легкістю прожити без пилозбірників – грубезних словників-довідників, то вид уже помиляэтесь. На захист книжкових словників скажемо, що, по-перше, надруковане на папері запам’ятовується краще, по-друге, вся інформація під рукою тут і зараз – і не треба електрики та вай-фаю. І, по-третє, тут тобі і наголоси, і усі нові зміни згідно з чинним правописом.

     Тож краще позбавтеся вазочки чи слоника і поставте на поличку «Сучасний тлумачний словник української мови». І ніколи «не бійтесь заглядати у словник» – покажіть приклад рідним та близьким!

4. Святослав Караванський «Практичний словник синонімів української мови»

    Продовжуючи тему словників, не можна оминути «Практичний словник синонімів української мови» Святослава Караванського – «гуру» мовознавства, якому на долю випало, як члену ОУН, 31 рік концтаборів, у яких він не переставав працювати на лексикографічній ниві.

   Цей словник виручить у підшукуванні слів з однаковим чи приблизно однаковим значенням і, звісно, значно збагатить ваш лексичний запас.

 5. Леся Ставицька «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики» 

     Рідна мова – це в тому числі і сленг… Українська нецензурна лексика також заслуговує на наукове опрацювання, вважає доктор філологічних наук, професор Леся Ставицька. Її книга «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників» подає точний опис значень близько 5000 слів і стійких словосполучень зі сфери усного мовлення, художньої літератури, публіцистики, традиційного сороміцького (еротичного) та сучасного міського фольклору.

     У цьому виданні перчені слівця, як і годиться у словниках, ілюструються різними цитатами. Тут прочитаєте Юрія Андруховича, Олеся Ульяненка, Юрія Винничука, звісно, Леся Подерв’янського та інших літераторів. Просвіщайтеся, але не зловживайте!

 

 6.  Галина Лозко «Рідні імена»

   Перед тим як поставити сьогодні крапку на темі багатства лексики української мови, згадаємо ще книжку Галини Лозко «Рідні імена», у якій зібрано близько 4000 слов’янських історичних та міфологічних імен, що становили іменослов (словник імен) наших пращурів. Матеріал, вміщений у книжці, є свідченням української ідентичності та самобутності. Авторка своєю працею доводить, що «до прийняття світових релігій слов’яни вже мали багатющий запас власних, рідних і зрозумілих усім імен – не запозичених і не нав’язаних силоміць чужоземцями».

    Щодо непрямого використання цієї книги: книжка може стати у пригоді молодим батькам, які шукають імена новонародженим. Якщо ж Звіздан та Жарко – надто епатажно для малечі, то завжди можна підібрати щось екзотичне для ваших домашніх улюбленців.

7. «Сучасний український правопис»

    Говорячи про рідну мову, ми не можемо забувати про Його Величність Правопис. Як би хто не писав у книжках, журналах і в Інтернеті й як би не говорив по радіо й телебаченню, маємо дотримуватися затверджених норм. Тож запасіться примірничком «Сучасного українського правопису», де знайдете основні відомості з фонетики, графіки та граматики сучасної української мови, а також головні правила орфографії, синтаксису і пунктуації згідно з останніми змінами й доповненнями українського правопису.

8. Іван Вихованець «Розмовляймо українською»

Назва книжки Івана Вихованця «Розмовляймо українською» говорить сама за себе. Культура української мови – завжди актуальна для журналістів, студентів та, по суті, кожного, кому не все одно, що і як він говорить. З цією корисною книжкою, яка має стати для вас настільною, легко дізнатися про типові вади усного і писемного мовлення, виконати роботу над помилками і, звісно, плекати мову.

9. Святослав Караванський «Звідки пішла єсть московська мова» 

Ще одна книжка сьогодні вже згадуваного видатного мовознавця Святослава Караванського «Звідки пішла єсть московська мова, або Шила в мішку не сховаєш» презентує читачеві низку неспростовних фактів впливу києво-руської (української) мови на пізніше формування московської мови (російської).

 Святослав Караванський, знаний фахівець у словникарстві, питання походження і розвитку мов досліджує саме за допомогою словників – джерела зафіксованих мовних форм. Пройти увесь шлях доказів та роздумів разом з автором, можна прочитавши це дослідження на 192 сторінках.

10. Іван Дзюба «Бо то не просто мова, звуки» 

Статті на захист української мови видатного літературознавця, критика, громадського діяча, дисидента радянських часів Івана Дзюби, надруковані 1988 року в газеті «Вечірній Київ», не втрачають актуальності і понині. Адже за українську мову доводиться боротися і за часів незалежності України. Іван Дзюба залучає провести паралелі між станом мовної ситуації в нашій державі тоді і зараз, а також почитати ще новіші публіцистичні речі і, звісно, замислитися. Недарма серія, у якій вийшла книга називається відповідно «Читай! Думай!».

11. «Мова – народ»

Упорядник збірки «Мова – народ» –  правозахисник Олекса Тихий, член-засновник Української Гельсінської групи, закінчив роботу над рукописом у 1976 році, але невдовзі після того був засуджений за «антисовітську пропаганду». Збірка публікується вперше і містить документи та висловлювання видатних людей про мову. Роль мови в житті народу, історична доля української мови, статистичні дані, мова і патріотизм – про це і не тільки йдеться в унікальній самвидавній книжці.

12. Юрій Шевельов «Нарис сучасної української літературної мови»

   Остання книга на сьогодні – праця визначного українського вченого Юрія Шевельова «Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947-1953 рр.)». Того самого Шевельова, кого голова Харківської ОДА Михайло Добкін назвав «фашистом» і чию меморіальну дошку розбили сокирою.

    «Книга становить спробу опису сучасної української літературної мови як системи в усьому багатстві її стилістичних варіянтів. З цього погляду вона має бути корисна не тільки мовознавцеві, а кожному, хто стикається з мовою в своїй практиці: учителеві, журналістові, священикові, просто інтелігентній людині», – говорить про свою книгу сам Шевельов.