Уже не було в людей сліз, щоб плакати над дітьми
Виставка-факт
Серед мільйонів жертв геноциду української нації — Голодомору, організованого і здійсненого більшовицькою окупаційною владою у 1932–1933 роках, є окрема категорія — діти. Вони були найбільш уразливою частиною української національної групи, обраної комуністичним режимом об’єктом злочину геноциду. Попри намагання батьків усіма засобами, часто ціною власного життя, захистити їх від голодної смерті, позбавлені упродовж тривалого часу будь-якої їжі, діти, крім нестерпних фізичних тортур, зазнавали моральних страждань, не розуміючи, чому мати не хоче їх нагодувати, адже так хочеться їсти, а батько, завжди такий сильний, дозволив зайдам вивезти з їхнього двору усе їстівне. Малих дітей, як і старих, голод забирав першими. Іноді матері, намагаючись зберегти малюків, відвозили їх до міста і залишали на вокзалах, у під’їздах житлових будинків, на ґанках лікарень, ясел, дитсадків, дитячих сиротинців. Хоча й там не завжди був порятунок: сиротинці і ясла часто ставали справжніми таборами смерті для дітей. А влада лише думала про те, як приховати злочин і заховати його жертв. За оцінками різних істориків у роки Голодомору голодною смертю померло від 1,5 до 4 млн дітей. А ті, що вижили, виросли і через десятиліття розказали нащадкам про злочин геноциду, на все життя лишилися у неофіційному і невизнаному в Україні статусі «жертви Голодомору», яким послуговуються музейники і історики у своїх дослідженнях.
В бібліотеці до Дня пам'яті жертв голодоморів, який щорічно відзначається в останню суботу листопада, для широкого кола користувачів організовано книжкову виставку-факт "Уже не було в людей сліз, щоб плакати над дітьми". Цю страшну за своїми масштабами трагедію українського народу і, особливо, дітей, не можна забувати ніколи.
Немає коментарів:
Дописати коментар