Знання — сила

застереження

        Сьогодні, у Всесвітній день без тютюну, Шилівська сільська бібліотека пропонує читачам глибше усвідомити наслідки згубної звички куріння.

     Правдива інформація — найкраща зброя від оман, ілюзій та хибного шляху!

Світлана Алексієвич: Книга як пам’ятник стражданню і відвазі

літературна візитка

      "Я письменник цієї «Червоної імперії». Такі були часи — ми постійно були військовими людьми. Оця військова психологія й надалі притаманна багатьом. А тоді люди вкорочували собі віку — настільки зрослися із цією червоною ідеєю. Ми так спрощуємо для себе: «ах, совок», «ах, ідіоти»… Ні, це були трагічні люди і трагічний час".

       Серед приголомшливих книг, які розкривають історію, розкривають правду і не залишають байдужими — книги Світлана Алексієвич. Сьогодні, у день народження автора, пропонуємо читачам нашого блогу познайомитися з письменницею через її інтерв'ю (частково), яке взяло інтернет видання theukrainians  

      "Своїм циклом книжок я хотіла сказати, що комунізм не помер, як нам здавалося у 90-ті роки, коли ми так романтично його поховали. Свобода не може народитися просто зі слова «свобода».
      Утопія створила величезну лабораторію, де було виведено цей унікальний тип — червона людина, радянська людина. Національні риси проступили зараз, коли ми розділилися. А в тій лабораторії робилося все, щоб нівелювати їх. На жаль, ідеї формують людину. І вона цьому піддається.

Зарубіжні видання книг Світлани Алексієвич

     Що таке тоталітарне суспільство? Це коли окрема людина — безпорадна.

      Минули часи героїв. Тепер кожна людина має право на історію. На авансцену вийшла маленька людина. Ми ніколи не чули, про що вона говорить і як вона говорить. І саме до неї я пішла.

     Я збираю не маленькі історії, я збираю образ часу. Були такі люди, і так вони жили. По-варварськи жили, вбивали одне одного, страждали, любили, народжували дітей.

     Головне, щоби це залишилося, аби наступні покоління пам’ятали, що за ідеї теж хтось має нести відповідальність".

Дитячий світ, прочитаний в книтжках

Онлайн-калейдоскоп

Традиційно 1 червня відзначають День захисту дітей та Всесвітній день батьків. Проте цього літа через карантинні обмеження чимало заходів проводять онлайн. Тож і Шилівська сільська бібліотека пропонує своїм читачам та читачам блогу здійснити онлайн подорож книгами, які розповідають про дитячий світ, де герої діти.
     Видавництво Старого Лева 2017 року подарувало маленьким українським читайликам смішну  і добру книгу «До нас на чай заходив тигр!» британської письменниці і художниці Джудіт Керр. Це оповідь про те, як дівчинка Софі з мамою чаювали з тигром. Цю історію письменниця часто розповідала своїм дітям перед сном, а опісля вирішила записати й намалювати. Ця книжка-картинка досі найпопулярніша серед книжок авторки.

Серія корисних книг "Пригоди в Країні Невидимок" автора Антона Алатона про гігієну та здоровий спосіб життя.

     Оповідка перша (книга перша) "Як Майя стала охайною дівчинкою" розповідає про бруднулю Майю. Вона не любила ні чистити зуби, ні вмиватися. І лише тоді, коли Майя дізналася, якої шкоди це завдає її організмові, на який ризик вона наражається щоразу, коли порушує правила гігієни, дівчинка полюбила і мило, і зубну щітку. 


      Книга «Перше мереживо Стефанії» авторки Юлії Лактіонової розповідає про тринадцятирічну Стефанію, яка живеу Брюсселі в XVII столітті у родині банківського працівника. Дівчина мріє про вишукане мереживо, у якому би вона мала вигляд дорослої пані. Ця історія розповідає про те, як врешті мрія втілюється в життя.

     Книга "Артур и принцесса" Віктора Луніна переносить маленьких читачів у добу англійських  королів, рицарів і принцес. Книга оповідає про маленького хлопчика Артура, який мріяв стати рицарем, та незвичайну пригоду у лісі.

      Світ очима української дитини майстерно змалював у низці своїх творів український прозаїк і педагог Степан Васильчеко. У його творах для дітей змальовано світ, у якому панують Добро і Краса, торжествувує справедливість, чесність та щирість.

     Автобіографічна повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» змальовує нелегке дитинство хлопчика Михайлика, у якого не було навіть чобіт. Але це не завадило йому відчувати радість життя, помічати красу природи, бути добрим та милосердним, поважати хліборобську працю.

     Книга «Мій дідусь був черешнею» італійки Нанетті Анджели (Видавництво Старого Лева) — це родинна історія хлопчика Тоніно, розказана від його імені. Проста і казкова водночас. Така, що зачепить кожного знайомими ситуаціями, подіями, фразами і страхами.
Ця історія — повернення в дитинство з його можливістю неможливого і нагадування про те, що дива існують поряд з нами, і попри сум, несправедливість та розпач.


      Дивовижні пригоди дівчинки Аліси англійського письменника Льюїса Керролла стали класикою дитячої літератури. Цей дитячий роман-казку (опублікований 26 листопада 1865 року) читають і перевидають великими тиражами донині.

    Бажаємо знайти книгу до смаку! А коли батьки читають книгу разом з дитиною, разом обговорюють прочитані події, співпереживають за героїв книг, то це буде для дитини справжнім святом.

  

Кинути курити

бібліо-реклама

       31 травня щороку відзначають Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням. Його у 1987 році прийняла Всесвітня організація охорони здоров'я.

Цього дня в усьому світі проходять антитютюнові акції, які застерігають населення планети від згубної звички.

Понад 100 мільйонів життів забрало тютюнопаління у XX столітті. 

На жаль, сьогодні людство зіткнулося зі ще одним викликом, пов'язаним із курінням -- це куріння електронних сигарет -- вейпів.

Насьогодні вейпи заборонені в низці країн, а в деяких заборона діє на розповсюдження, ввезення, рекламу вейпів.

Багатьом курцям позбутися цієї шкідливої звички допомогла книга «Легкий спосіб кинути курити» Аллена Карра. Чимало хороших відгуків ця книга отримала і від українців.

Бережіть себе!

Світлана Алексієвич: Книга має іти попереду масової свідомості

знайомство

«Книгу важко написати, але якщо працювати серйозно, книга має іти попереду масової свідомості, трохи випереджати час. Цього тобі, по-перше, не може пробачити влада, по-друге — люди. Це дуже важко, але це моя професія — писати чесно».

   31 травня народилася українська та білоруська російськомовна письменниця та публіцистка Світлани Олександрівни Алексієвич (1948).

       Вона відома також як журналістка та Лауреат Нобелівської премії з літератури 2015 року. 


     Світлана Алексієвич — лауреат двох десятків престижних міжнародних премій, зокрема Премії миру союзу німецьких видавців та книготорговців (2013). 

Світлана Алексієвич на обкладинці газети «Культура і життя», 2016

       Книги Світлани Олексійович переведено 35 мовами, по ним знято 24 фільми, два з яких номіновано на «Оскар», поставлено спектаклі й пишуться наукові дослідження. 

      Є автором книг в жанрі документальної прози («У войны не женское лицо», «Зачарованные смертью», «Чернобыльская молитва» тощо.)

     Її остання книга «Час секонд хенд», що відкриває п'ятитомне зібрання творів у видавництві «Час», вийшла одночасно трьома мовами у Франції, Німеччині та Швеції й негайно зібрала сотні відгуків в світових ЗМІ.

Михайло Стельмах: чотири броди людського життя

віртуальна бесіда

Небагато літ прожив на світі

У краю лісів, озер і трав.

Там навчився я людей любити

І чудовий світ пізнав.

                                             (М.Стельмах)

    24 травня народився відомий український письменник і драматург Михайло Стельмах, знаний також як педагог і фольклорист.

     Твори Михайла Панасовича включено до шкільної програми. Тож багато хто знає й пам'ятає, що вони пронизані любов'ю до людей, до природи, до рідної землі, і написані добірним українським словом.

    М. Стельмах пройшов війну, як солдан-артилерист. Піся війни, на запрошення поета Максима Рильського, став співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945–1954 роки).

    У його спадку низка творів прозових та поетичних, для дорослих, а також для дітей. Серед ниих: Велика рідня, роман (книга 1 «На нашій землі», 1949, книга 2 «Великі перелоги», 1951); Казка про правду та кривду; Живи, Україно! (сценарій документального фільму, 1958); Чотири броди (1978).

    Михайло Панасович говорив, що в житті кожної людини є чотири броди: блакитний, як світанок, — дитинство; як сон — хмільний брід кохання; брід праці і життєвих турбот; і, нарешті, — брід внуків та прощання. Від того, як людина переправиться через них, стає зрозуміло, чого вона варта.

Корифей українського театру – Панас Саксаганський

 літературний портрет

     27 травня 1859 року народився Панас Карпович Саксаганський (справж. – Тобілевич; 1859-1940), український актор і режисер, театральний діяч. Брат Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Марії Садовської. 

    На сцені з 23 роки. Грав у трупах Михайла Старицького, Марка Кропивницького, утримував власні трупи (1890–1910), виступав в 
інших трупах і театральних товариствах. 

Панас Саксаганський у сценічному образі, 1905 рік

   Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і низку статей із майстерності актора.

   У 1918 році заснував у Києві Народний театр, на базі якого у 1922 році було створено Український драматичний театр ім. М.К. Заньковецької (працював у ньому з перервами до 1932 року). 

     Виховав ціле покоління акторів, серед яких Борис Романицький, Варвара Любарт, Андрій Ратмиров, Тетяна Садовська та ін.

    Грав Возного в «Наталці Полтавці» Котляревського, Стецька, Шельменка («Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Квітки-Основ’яненка), Голохвостого («За двома зайцями» Старицького), Харко Ледачого («Сто тисяч»).

Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!

історико-літературна година

(до дня народження української письменниці Олесі Зірки)

     26 травня народилася Ольга Петрівна Косач-Кривнюк (1877—1945) — українська письменниця, літературознавиця, перекладачка, викладачка, бібліографиня, етнографиня, лікарка за фахом. Дочка Олени Пчілки та Петра Косача, сестра Лесі Українки. Мала тврочий псевдонім — Олеся Зірка.

     Отримавши домашню освіту, Ольга вступила до останнього, сьомого класу Київської приватної жіночої гімназії О. Дучинської, яку 1897 року закінчила із золотою медаллю. Далі закінчила Вищі жіночі медичні курси в Петербурзі.

     Працювала лікарем на Катеринославщині, у радянські часи вчителювала, була бібліографом у медичній бібліотеці в Києві.

   1918 року видала книжку під назвою «Стародавня історія східних народів».

    Відкрила ткацьку майстерню й організувала гурток вишивання. Зібрала та відтворила узори, частина яких стала основою видання «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини. Випуск І. Вирізування й настилування» (К., 1928)

      Завантажена лікарською практикою, Ольга водночас вивчає все нові й нові мови, перекладає з англійської, польської, російської, французької, чеської та скандинавських мов, постачає журнал своїми перекладами зі світової класики, дає уроки наймолодшим родичам.

     Друкувалася в журналах «Зоря», «Дзвінок», «Молода Україна». Перекладала твори І. Тургенєва (оповідання «Горобець», 1889; «Бенкет у Найвищої Істоти», 1895); Ч. Діккенса, Е. Ожешко, В. Гюґо, Кіплінга, Ж. Санд, Г. Мопассана («Наше серце», 1930), А. Дюма-батька, П. Лоті («Горе старого каторжника», 1918); Е. Томпсон Сетона (оповідання «Бінго. Історія мого собаки», 1918) та інших.

     Працювала над упорядкуванням родинного архіву, хронологією життя і творчості Лесі Українки. Зокрема, вона є автором мемуарів про родину Косачів: «З моїх споминів» (1963), «З дитячих років Лесі Українки» (1963), «Перебування Лесі Українки в Луцьку» (1963), "Як Леся Українка зложила курс «Стародавньої історії східних народів» (1963); «Повісті, що стала драмою» (1943); праці «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (1970, Нью-Йорк).

     Була одружена з Михайлом Васильовичем Кривнюком (у 20-х роках працював в Інституті української мови ВУАН).

    Комуністична влада слідкувала за нею, заарештовувала, встановлювала "гласний нагляд" як за "політично неблагонадійною", тому багато дверей були для неї закритими, тому не могла мати престижної роботи.

     Померла в німецькому таборі для біженців в Ауґсбурґу (Австрія) наприкінці Другої світової війни. Похована на міському цвинтарі. На могильному камені напис: «Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!»

Не потрібні багатства, аби лиш були книги

інформаційний дайджест

(з історії стародавнього Китаю)

       У прем'єр-міністра Ван Сюня за часів династії східна Цзінь епохи Міжцарських воєн (936-947) молодшого із його синів звали Ван Таньшоу. Після смерті Ван Сюня брати вважали, що Ван Таньшоу слід виділити частину спадщини. Однак він сказав: «Жодного майна мені не треба, а потрібні лише книги нашого батька». На це старші брати сказали: «Тобі всього 8 років, і якщо тобі не потрібне майно, а лише книги, то на що житимеш?» Він відповів: «Поки я вчитимуся, ви подбаєте про те, щоб у мене було, що їсти, що надіти й де жити, а більше нічого не треба». Коли він виріс, то став великим сановником, талановитим і в цивільних, і у військових справах.

За матеріалами книги «Троєслів'я (Сань-Цзи-цзин)». М.: «Російська панорама» 2012.

Створення писемності патріаршим бібліотекарем

віртуальна бесіда

       Щорічно 24 травня в Україні відзначають День слов’янської писемності й культури.

   Слов’янську писемність створили ченці-брати Кирило та Мефодій приблизно 862 року.

   Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоби передати слов’янську фонетику. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця». А допомагав йому старший брат Мефодій.

     Було створено дві абетки – глаголицю й кирилицю.

    Також брати першими переклали богословські книги слов'янською мовою, чим заклали основи слов'янської писемності й літератури.

     Кирило добре знав слов'янську, грецьку, латинську, іврит і арабську мови. Був патріаршим бібліотекарем, викладав філософію в Константинопольській вищій школі. У тій же школі викладав і Мифодій, який пізніше, постригшись у ченці, став ігуменом монастиря Поліхрон.


      Оригінали творів Кирила та Мефодія не збереглися. Творами Кирила учені вважають «Азбучну молитву», «Пролог до Євангелія» та ін.

"Щоб українці не лише сміялися у театрі, але й міркувати, а можливо, й плакали, над серйозними проблемами"

   Експрес-огляд

       22 травня 2020 року виповнюється 180 років від дня народження основоположника українського професійного реалістичного театру Марка Лукича Кропивницького (1840–1910).

    Марка Лукича величають фундатором, корифеєм, батьком українського театру, а також носієм національної ідеї. Він написав понад 40 українських п’єс. Серед найвідоміших: «Дай серцю волю — заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «По ревізії», «Олеся», «Замулені джерела», «Дві сім’ї».

    Розглянемо цікаві факти з життя цієї непересічної особистості:

• Провідником до світу прекрасного стала мати хлопця: саме вона вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. Вона мала власну школу, у якій було до 40 учнів, де вчила панночок грі на фортепіано.

•  У 1882 році Марко Лукич організовує свою трупу.  Саме він першим приніс в український театр принципи професійної режисури і сам зіграв безліч яскравих образів.

• У своїх творах Кропивницький виступив новатором жанру соціально-психологічної драми і трагікомедії, адже прагнув, щоб українці не лише сміялися у театрі, але і міркувати, а можливо, й плакали, над серйозними проблемами. 

• Окрім того Кропивницкий активно займався художніми перекладами. Саме він вперше переклав українською мовою «Ревізора» Миколи Гоголя, «Отелло»  Вільяма Шекспіра та багато інших творів.

• «Такої чистої, блискучої всіма блесками поезії і гумору народної мови не у многих писателів случиться подибати… Широкою струєю пливе мова в драмах Кропивницького. Автор, очевидно, сам знає свій дар слова і любується переливами його чудових красок і блесків», — зазначав Іван Франко.

• З ім’ям Кропивницького пов’язане перше громадське виконання пісні композитора Д. Крижанівського на слова Т. Шевченка — «Реве та стогне Дніпр широкий». Це виконання ледь не коштувало йому свободи.

• “Епоха, в котру довелося мені впірнути з головою, є сувора і непомильна вказівка всього мого існування і всієї моєї праці”,— зазначав драматург під кінець життя у “Автобіографії”.

• Іван Рєпін свого чaсу зобрaзив Кропивницького стерновим козацького човна, який пливе серед хвиль розбурханого моря, — символічна картина тернистого шляху, що випав на долю батька українського театру.

За матеріалами: Перша електронна газета 

З особливою увагою до бджіл

Відео-фактаж.

      20 травня відзначають Всесвітній день бджіл. Його запровадила у 2017 році ООН.

     Ці комахи-трудівниці надважливі для планети, але нині, їм важко вижити в умовах урбанізації, хімізації та засмічення великих площ. За даними ООН, вимирання загрожує майже 35% усіх комах-запилювачів.

    У такій ситуації кожен може взяти на себе відповідальність: хтось вирішить не смітити, а хтось займеться розведенням бджіл... І допомогти у цьому можуть книги!

     Та не лише опанувати всі тонкощі бджолярного мистецтва, а й дізнатися, що таке діастазне число і як воно стосується цілющих властивостей меду, які українські породи бджіл відновлюють в Україні, що таке падевий мед та ін.

Наприклад, фермер Зепп Хольцер у книзі "Пустеля чи рай" розповідає зокрема про пасічникування, яке слідує природі, і наводить приклади природних вуликів, які здавна використовували також і в Україні.

   Тож Шилівська бібліотека радить читати книги. Це пізнавально та корисно!

САКРАЛЬНИЙ СИМВОЛ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ

Віртуальна народознавча бесіда.

Стоїть дерево,

на дереві — квіти,

під квітами — котел,

над квітами — орел:

квіти зриває,

в котел складає,

квітів не меншає,

в котлі не більшає.

     Серед численних символів української вишивки центральним, безперечно, є Дерево Життя, яке є уособленням космосу з усіма його проявами.

    Численні рушники, картини, розписи, витинанки несуть це сакральне зображення.

    За словами дослідників, Дерево Життя — це структура Всесвіту, структура спільноти Роду, а також суть людини як поля битви добра та зла. Дерево пов'язує світи, небо та землю, людей та богів, матерію та дух, і є своєрідною віссю Всесвіту.

   Значення його в тому, що все живе у світі – це частина великої нерозривної системи буття. Дерево життя – знамено трьох основ світу. Яв – світ видимий, явний, дійсний. Стовбур Дерева життя – земне існування людей у просторі із Сонцем. Нав – світ невидимий, духовний, потойбічний, світ предків, коріння Дерева життя. Прав — світ зоконів, правил.

Часто Дерево Життя зображають із птахами. Їх розміщення дуже символічне: біля самого стовбуру внизу вони його творять, зберігають від злих духів та чар; вгорі проводять та розповсюджують Світ, який іде через них до людей та життя. 

    Традиційно Дерево Життя завжди квітне, що означає сьогоденне життя кожного. Усі квіти різні за розмірами, пишністю, кольором чи його інтенсивністю, деякі вже відходять, а деякі тільки-но розпустилися чи збираються вийти з пуп’янків. І це все також символічно – бо саме таке різне і наше життя.

    Ще на українських вишиванках зустрічаємо «котли» у формі ваз. Це, за словами дослідників, своєрідний образ первинного Нащада, Нави ( первісних вод творення, мороку Небуття), у який згортається душа, якщо в ній не достатньо світла, аби злетіти на верховіття вічного Дерева.

Вишивальниця золотої душі

Відео-знайомство.

      Чи не в кожній хаті шилівчан висять вишиті картини, вишиті рушники, вишиті ікони. Здавна жінки вишивали — вишивають і понині.

(рушник Сивокінь Галини Василівни у її оселі)

    Чимало робіт — як згадки від батьків, або як спадщина — вишита сорочка, вишиті наволочки на подушки…

     Нині невелика виставка вишитих робіт у Шилівці є в сільській бібліотеці, а також в етнографічному музеї Шилівської школи. Такими міні музеями є оселі шилівських вишивальниць. Серед них — Сивокінь Галина.



Її рушники порозліталися в ріні куточки України й за кордон. Власні вишивки, як теплі подарунки дарувала вона друзям та рідним. Не одне шкільне свято прикрашав її вишитий ковер, який зображує мотиви української пісні «Несе Галя воду». 

(Фрагмент вишитого килима в оселі Галини Сивокінь)

(Рукав сорочки, який вишивала мати Галини Василівни)

    Чимало вишивок прикрашають її дім. Як святиню береже Галина Василівна сорочки від мами, вишиті унікальною технікою «білим по білому».

     В одному з інтерв'ю Галина Василівна розповідає, що шила вночі — у вільний від турбот час.

Чимало весіль прикрасили рушники майстрині.

Сьогодні у Всесвітній день вишиванки, побажаємо майстрині многая літа, творчих звершень, наснаги та любові.

Дивовижний світ давньої полтавської вишиванки

народознавча онлайн-бесіда.

Сьогодні, у переддень української вишиванки (який відзначаємо третього четверга травня), пориньмо у дивовижний світ давньої вишиванки нашого краю — полтавської вишиванки.

      Хоча сьогодні найпоширенішими техніками вишивання є хрестик, за словами дослідників, цей досить молодий спосіб витіснив приблизно 200 стародавніх технік національного вишивання.

    Серед давніх технік української вишивки: мережка, штапівка, ретязь, вирізування з настилуванням, вільна техніка та лічильна техніка, стібками, низинкою тощо.

     З давніх весільних полтавських рушників бачимо, що не хрестиком вишивали дівчата в нашім краї свою долю, а — гладдю. Рослинні узори, пташечки гармонійно вплітаються в дерево життя, яке зазвичай і було основою вызерунка рушника.

      Як свідчать дослідники, раніше жінки не копіювали чужі узори, не відшивали їх з інших виробів чи схем. Їх роботи були індивідуальними. Вишивальниця володіла "мовою" орнаментального письма, де через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, закодовану на добру долю для себе, чи рідної людини. А от відшити чужий узор, як зазначають дослідники, означало взяти на себе чужу долю.

 (Полтавські весільні рушники — з фондів музею Івана Гончара (м. Київ)

     На жаль, так мало цього прекрасного спадку дійшло до нас. Багато узорів спрощено, численні техніки витіснили однією-двома. Уже не зустріти шиття кольоровим шовком та золотом, шовком та сріблом, мало хто вміє вишивати такі святково-полтавські сорочки білим по білому.


     Та є (хоч і не численні) музеї, книги, які ще несуть спадщину небайдужим, тим людям, у яких ще бринять струни серця від автентичних українських вишиванок, які, очевидно, закодували духовні ключі.

(Світлини із книги "Мотивы украинского орнамента. Иллюстрации Н. Самокиша" (альбом акварельных зарисовок старинных украинских вышивок и росписей ХVІІ— ХVІІІ веков, выполненных художником Н. С. Самокишем (1860—1944) в начале 1900-х годов), "Печатная слобода, 2015").

Цілодобова бібліотека для свідомих книголюбів

Експрес-повідомлення.

     В австралійському містечку Фостер (штат Вікторія) бібліотека запрацювала цілодобово. Але бібліотекарі не працюють цілодобово — бібліотека передбачає самообслуговування. 

     Щодо безпеки, то в закладі встановлено систему відеоспостереження. Та загалом, за словами бібліотекаря, люди тут знають один одного й вони уважні. Також їх попереджають про відеокамери.

    А все почалося з того, що місцеві жителі попросили продовжити години роботи закладу. Так деякі містяти через роботу не завжди встигали відвідати бібліотеку до її закриття, чи хотіли відвідати її в середу, а це саме вихідний день закладу.

     Тепер за словами відвідувачів бібліотеки, завдяки цілодобовому доступу стало зручно.

За матеріалами NTD TV

Вони повертаються до нас із забуття в безсмертя

Віртуальна бесіда.

     17 травня -- День пам'яті жертв політичних репресій. Щорічно він припадає на третю неділю травня.

  День пам'яті жертв політичних репресій встановлено згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років.        Точну кількість жертв тоталітарного режиму досі визначити неможливо. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже 1,5 мільйона осіб. Велику кількість із них було розстріляно, інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Терор і репресії зачепили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство.                                                 Особливо жорстокі репресії чинились сталінським режимом та його провідниками в Україні у 30-х роках. Зокрема, в 1937-1938 роках в Україні було засуджено 197 617 осіб, з них до страти - 122 237 громадян. Левову частку цих вироків виносили саме «трійки» НКВС. Впродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об'єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева.                  Один із трагічних символів тієї доби є київська Биківня - у Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВС, де у кінці 30-х - в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. За даними науковців, у Биківнянському лісі поховано близько 100 тисяч репресованих комуністичною владою.                                                                                                                                                                                                В цей День пам'яті згадаємо письменниківа, поетів, митців " Розстріляного відродження". 

                                                                                                                  Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду. Вона представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокремОсновними складниками світогляду новітньої еліти були бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. Переважно це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити.                      Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, а підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямі працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.                                                                                  Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.                                                                                                                                                    У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой у прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть у такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.

У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. У своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин.
Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (Іван Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, Микола Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.

Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном,а на 1 жовтня 1925 року в Українській СРР нараховувалося 5000 письменників).

Родина Крушельницьких, початок 1930-х років. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. У 1934-37 рр. Володимира, Тарас, Антін, Остап, Іван і Богдан були репресовані та страчені. Це фото стало символом винищення сталінським режимом української інтелігенції.