Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!

історико-літературна година

(до дня народження української письменниці Олесі Зірки)

     26 травня народилася Ольга Петрівна Косач-Кривнюк (1877—1945) — українська письменниця, літературознавиця, перекладачка, викладачка, бібліографиня, етнографиня, лікарка за фахом. Дочка Олени Пчілки та Петра Косача, сестра Лесі Українки. Мала тврочий псевдонім — Олеся Зірка.

     Отримавши домашню освіту, Ольга вступила до останнього, сьомого класу Київської приватної жіночої гімназії О. Дучинської, яку 1897 року закінчила із золотою медаллю. Далі закінчила Вищі жіночі медичні курси в Петербурзі.

     Працювала лікарем на Катеринославщині, у радянські часи вчителювала, була бібліографом у медичній бібліотеці в Києві.

   1918 року видала книжку під назвою «Стародавня історія східних народів».

    Відкрила ткацьку майстерню й організувала гурток вишивання. Зібрала та відтворила узори, частина яких стала основою видання «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини. Випуск І. Вирізування й настилування» (К., 1928)

      Завантажена лікарською практикою, Ольга водночас вивчає все нові й нові мови, перекладає з англійської, польської, російської, французької, чеської та скандинавських мов, постачає журнал своїми перекладами зі світової класики, дає уроки наймолодшим родичам.

     Друкувалася в журналах «Зоря», «Дзвінок», «Молода Україна». Перекладала твори І. Тургенєва (оповідання «Горобець», 1889; «Бенкет у Найвищої Істоти», 1895); Ч. Діккенса, Е. Ожешко, В. Гюґо, Кіплінга, Ж. Санд, Г. Мопассана («Наше серце», 1930), А. Дюма-батька, П. Лоті («Горе старого каторжника», 1918); Е. Томпсон Сетона (оповідання «Бінго. Історія мого собаки», 1918) та інших.

     Працювала над упорядкуванням родинного архіву, хронологією життя і творчості Лесі Українки. Зокрема, вона є автором мемуарів про родину Косачів: «З моїх споминів» (1963), «З дитячих років Лесі Українки» (1963), «Перебування Лесі Українки в Луцьку» (1963), "Як Леся Українка зложила курс «Стародавньої історії східних народів» (1963); «Повісті, що стала драмою» (1943); праці «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (1970, Нью-Йорк).

     Була одружена з Михайлом Васильовичем Кривнюком (у 20-х роках працював в Інституті української мови ВУАН).

    Комуністична влада слідкувала за нею, заарештовувала, встановлювала "гласний нагляд" як за "політично неблагонадійною", тому багато дверей були для неї закритими, тому не могла мати престижної роботи.

     Померла в німецькому таборі для біженців в Ауґсбурґу (Австрія) наприкінці Другої світової війни. Похована на міському цвинтарі. На могильному камені напис: «Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!»