Зоряні межі Григорія Тютюнника

Огляд творчості письменника

     23 квітня виповнюєтья 106 років від дня народження Григорія Тютюнника -- українського письменника, журналіста, публіциста, старшого брата  Григора Тютюнника, педагога, Шевченківського лавреата (1920-1961). 

    "Він мав талант людяності. І вроджений, і вистражданий,  Справжній талант не дається без болю і муки, як і саме життя. А ще життя не дається без любові. Мало - бачити, мало - розуміти, треба любить. Бо любов - то найвищий дар, який коли-небудь може отримати людина.", - сказав про Григорія Тютюнника його молодший брат, видатний письменник Григір Тютюнник.
      Народився Григорій Тютюнник в нашому селі Шилівка в родині  Михайла і Ївги. Ще до його народження батьки розлучилися і Григорія виховувала мама, з батьком він підтримував зв’язок. Його батька і дядька репресували. У 1937 р. Михайла Тютюнника за фразу "Колгосп - це ярмо", звинуватили у антирадянській агітації, відправили у табори, де він і загинув. Це дуже вплинуло на його дітей, Григорія і Григора.

    "Уродженець Полтавщини, студент Харківського університету, він на початку Другої світової війни добровольцем пішов на фронт. Двічі був тяжко поранений, двічі тікав з полону, брав учать у партизанській боротьбі. З 1948 р. учителював у містечку Кам’янка-Бузька на Львівщині, з 1956 р. завідував відділом прози журналу "Жовтень" (нині "Дзвін"). Найвідоміший твір Григорія Тютюнника - роман-епопея "Вир". У ньому з глибоким історизмом відтворено життя українського села напередодні та під час Другої світової війни.  Письменник був дуже працьовитою й вимогливою до себе людиною. У листі до друга зізнавався: "Гризу роман, аж зуби болять, а він, катюга, рухається дуже повільно. Проте рухається…"., - Інститут мовознавства імені O.O.Потебні НАН України. 

     Григорій Тютюнник повернувся з війни з інвалідністю ІІ групи. Ще він під час війни двічі потрапляв у полон - у зв’язку з цим радянська влада мала до нього багато питань. А ще він був сином "ворога народу" (батька реабілітували лише у 1958 р.), тож за ним пильно стежили. У 1953 р. хірург Микола Амосов зміг витягнути двадцятиграмовий уламок снаряда з тіла Григорія Тютюнника і подарував йому ще три роки життя. У 1963 р., йому посмертно присудили Шевченківську премію. 

  В бібліотеці з користувачами  було проведено огляд творчості Г. Тютюнника, адже  крім знаменитого роману-епопеї "Вир", він написав повість "Хмарка сонця не заступить", оповідання, нариси та численні вірші різної тематики.

Говорили про його нелегкі, часто трагічні періоди життя: дитинство, юність та навчання, адже був сином "ворога народу", фронтові роки та післявоєнні, коли жив, працював та творив з осколком під серцем. Роман "Вир" досі залишається неперевершеним. Він багато разів перевидавався в Україні, друкували його і в інших державах.  

Рідне село завжди було незримо поряд з Г. Тютюнником, вабило до себе, тому на сторінках його творів шилівські краєвиди, люди та їх характери витонченою простотою зачаровують читачів.