Конституція України: цікаві факти про Головний закон нашої країни.

 Книжкова правознавча виставка

Я - українець. Є у мене право
На рідну мову та свою державу,
На гордий прапор золотисто-синій,
На щастя жити у такій країні.
Я - українець. Право знати маю
Про тих, кого героями вважаю,
Що людство рятували від руїни, –
Синів і дочок, гідних України.
Я - українець. Хочу право мати
Завжди усе, що думаю, казати,
На незалежну та міцну державу,
На все, що гарантовано по праву.
Я - українець. І моє це право
Любити землю горду й величаву,
Та дух свободи набирати в груди.
Я - українець. Був ним, є, і буду!

   Користувачі бібліотеки можуть ознайомитися  з історією виникнення Конституції України від часів Пилипа Орлика до наших днів, переглянувши книги та публікації на книжковій виставці "Конституція України: цікаві факти про головний закон нашої країни". Запропонована підбірка книг та публікації з періодичних видань допоможе всім зрозуміти основні засади Конституції України, більше взнати про правову культуру, розширити знання про свої конституційні права та свободи.

Онлайн-конкурс

 Всеукраїнський онлайн-конкурс із правового просвітництва "Конституція для всіх: і великих , і малих"

  З нагоди святкування Дня Конституції України  користувач Шилівської бібліотеки 8-річний Пишнограєв Адам прийняв участь   у Всеукраїнському онлайн-конкурсі з правового просвітництва "Конституція для всіх: і великих, і малих".

     Запрошую всіх дітей до бібліотеки, щоб, читаючи книги, більше дізнаватись про нашу рідну країну -- Україну, про її славне, героїчне минуле та сьогодення, про основний закон нашої держави -- Конституцію, бути добре освіченими та розумними, щоб приймати участь та перемагати у різноманітних просвітницьких конкурсах та заходах.

Стежками рідного краю

 Фото-повідомлення

      Батьківщина для кожного з нас бере початок від тепла рідної домівки, тихої материнської пісні, чистої рідної мови. І де б ми не перебували, куди б не пролягли наші життєві дороги, ми завжди, хоча б у думках, повертаємось до рідних місць.

      Та щоб по-справжньому любити свій рідний край, його треба добре знати. А чи добре ми всі знаємо про своє село, місто чи територію, де народились і живемо?

     Шилівська бібліотека запрошує своїх користувачів ознайомитися з книгами і матеріалами краєзнавчого куточка бібліотеки , де зібрані і систематизовані всі наявні відомості про наш рідний край.

Класик, якого любили за правду

          Виставка-огляд

             (24 травня 2024 року -- 110 років від дня народження Стельмаха               Михайла Панасовича (1912-1983), українського письменника)

  «Я мрію так життя прожити, щоб кров і піт віддать землі своїй, щоб у плодах моїх хилились віти, щоб розроставсь в глибинах корінь мій». 

        М. Стельмах першим у селі отримав вищу освіту, закінчивши літературний факультет Вінницького педагогічного інституту і потім до 1939 року вчителював на Київщині.

1939 року був мобілізований до Червоної армії, став учасником німецько-радянської війни. На війні був двічі поранений.

   Після війни, на запрошення поета Максима Рильського, став співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945–1954 роки). Жив у Києві, у будинку письменників Роліті по вулиці Леніна (нині Богдана Хмельницького), 68. Є свідчення стосовно зв’язків Стельмаха з українським підпіллям. 

      Творив у жанрі соцреалізму. Писав вірші, але, починаючи з 1940-х років, працював у прозовому жанрі. Автор поетичних книжок для дітей. 

           Заслуга Стельмаха — перша публічна розмова про факт «незрозумілого» голоду 1932-33 в Україні у глухі брежнєвські часи. У творі «Чотири броди» (1978) Стельмах примушує українське суспільство згадати про жертв Голодомору, вказує на відвертих колаборантів, які брали участь в організації штучного голоду на селі.

Окрім прози та поезії, він займався написанням п’єс та сценаріїв для фільмів.
Був одружений та мав трьох дітей. Діти обрали дотичні професії до батькової.

На честь Михайла Стельмаха названо вулиці у Києві (1987), Вінниці, Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Ужгороді, Хмельницькому, Броварах та в інших населених пунктах, парк у м. Ірпінь.

Михайло Стельмах мав звання Героя Соціалістичної Праці. Він був депутатом Верховної Ради СРСР та академіком АН УРСР. Входив до Спілки письменників України.

"Старший син, гербів і емблем живописець" -- Г. Нарбут

 Відео-знайомство

(До Дня слов'янської писемності та культури)

 Писемність, мова – то є душа кожної нації, її святощі, її найцінніший скарб… Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Це одне з найістотніших знарядь культури, яке у просторі й часі розширює функціювання мови. Завданням сучасників є збереження повноти й частоти пам’яті цього важливого історичного знання.

     24 травня православна церква згадує святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія. Брати були православними ченцями, слов’янську абетку створили у грецькому монастирі.
   Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.
Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки - глаголиця і кирилиця. 

       Шилівська бібліотека цього дня пропонує згадати Г. Нарбута, уродженця Сумської обл., який 100 років тому графічно оформим українську абетку, яка і до сьогодні є неперевершеною.

    Гео́ргій (Ю́рій) Іва́нович На́рбут (25 лютого (9 березня) 1886, Нарбутівка — 23 травня 1920, Київ) — український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок). Один із засновників і ректор Української Академії Мистецтв. Брат поета Володимира Нарбута, батько художника Данила Нарбута і танцівниці Марини

        Визначним досягненням Нарбута і всієї української графіки є його «Українська абетка» (1917), в якій художник досяг граничної простоти й водночас вишуканості композиції, малюнка й кольору. У вирішенні літер абетки Нарбут об'єднав досягнення як української рукописної та друкованої книги, так і досягнення західноєвропейських майстрів шрифту. Нарбутівська «Українська абетка» й донині залишається неперевершеною завдяки високій майстерності художника й глибокому розумінню ним шрифтового мистецтва.

Тож, зі святом усіх! Шануймо свою ідентичність, пишаймося славетними звершеннями наших попередників у царині духовності й культури, бережімо й примножуймо культурну спадщину українців!

Європейська Україна в фотооб'єктиві

 Слайд-подорож

(21 травня -- День Європи в Україні)

   День Європи святкується Радою Європи 5 травня, Європейським Союзом – 9 травня, а в Україні з 2003 року – у третю суботу травня, тобто 21 травня 2022 р.                                                             Святкування в ЄС насамперед спрямовані на поширення ідеї європейської ідентичності серед громадян Європейського Союзу та утвердження спільних європейських цінностей. А в Україні святкові заходи посилюють самоідентифікацію України як європейської держави.                                    

    Цьогоріч Дні Європи в Україні особливі – ми зустрічаємо їх в умовах війни. Український народ героїчно відстоює від рашистської навали демократію, свободу, історію, культуру, людські життя та мрії усієї прогресивної Європи.

Прожити і розповісти

 Літературне досьє

(17 травня -- 100 років з дня народження Анатолія Дімарова (1922-2014), укр. письменника, лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1981), уродженця м. Миргород.

     Книги А. Дімарова надзвичайно популярні. Нещодавно всі ми з захопленням дивилися по телебаченню багатосерійний фільм "І будуть люди", знятий за його однойменним романом. В Шилівській бібліотеці є багато книг нашого видатного письменника-земляка.  Вони користуються попитом у користувачів, тому що  писав він у своїх творах життєву правду про українських людей, зображувавши їхні долі в реальних умовах. Державна цензура вилучила близько 300 сторінок в авторських романах "І будуть люди" та "Біль і гнів".   

Анатолій Андрійович Дімаров народився на хуторі Гараськи Полтавської області у родині заможного селянина та пасічника під прізвищем Гарасюта. Його сім'ю у 1929 році розкуркулили і батько, заради спасіння дітей, відправив їх із дружиною до Миргорода, де вона змінила їм прізвища на своє дівоче болгарське Дімарови. У дитинстві пережив Голодомор в Україні 1932—1933 років. Після закінчення середньої школи, був мобілізований до армії 27 червня 1941 року, воював на Південно-Західному фронті, побував у окупації, був командиром партизанського загону, мав кілька поранень і контузій. Нагороджений медаллю "За бойові заслуги" та орденом Вітчизняної війни І ступеня. 

Його трудова діяльність розпочалася вже після війни. Працював редактором газет "Радянська Україна" та "Радянська Волинь", з 1950 року очолив Львівське обласне видавництво "Радянський письменник" як головний редактор. З 1950 року навчався спочатку в Літературному інституті імені А. М. Горького в Москві, а з третього курсу перевівся до Львівського педагогічного інституту. Згодом закінчив факультет журналістики Вищої партійної школи. Протягом 5 років працював в геологічній партії колективним лектором, відвідав Кавказ, Урал, Забайкалля, Памір, Тянь-Шань, ставши затятим колекціонером каміння.  

        Творчою діяльністю та написанням віршів почав займатися після війни, написавши першу книгу повість "Гості з Волині" (1948), але письменницький шлях автора складався досить важко через те, що писав у своїх творах життєву правду . На рахунку автора понад два десятки книг - оповідань, повістей та романів, написав кілька захоплюючих книжок для дітей "Блакитна дитина", "На коні і під конем", "Для чого людині серце" та інші.

      Помер Анатолій Дімаров 29 червня 2014 року і похований у Києві на Бойковому цвинтарі.