Крути: героїчні сторінки української історії

Історичний екскурс

Що для тебе Україна?

- Моя рідна Батьківщина!

Як здобута її воля?

- В боях лютих серед поля!

Хто боровся за Вкраїну?

-Весь народ в важку годину!

-Чи ти любиш Україну?

- Люблю її до загину! 

Битва на залізничній станції Крути 29 січня 1918 року ввійшла в українську історію героїчною сторінкою, прикладом самовідданості, мужності, сміливості.

Того дня молоді студенти та добровольці приєднавшись до військ УНР, знаючи, що ворог значно переважає їх в озброєнні, героїчно затримали більшовицьку Революційну армію на чотири дні, давши змогу укласти  мир між урядом Української Народної Республіки і державами Четверного союзу. 

Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору, який зокрема визначав визнання Четверним союзом самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

Студенти на станції Крути. Фото незадовго до бою. Фото: galinfo.com.ua

«Пам’ятати своїх героїв дуже важливо, адже герої – це ті найкращі, яких ми втрачаємо, – зауважив Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, – ...крутянці в цьому пантеоні посідають особливе місце – вони одні з перших віддали свої життя за новопроголошену Українську державу».

«Горять світи, біжать світи музичною рікою»

Поетично-літературний перегляд

 (до 130 від дня народження Павла Тичини)

Павло Тичина — український митець із трагічною долею, як творчою, так і особистою. 

Його обожнюють і засуджують, то возвеличують, називаючи поетом українського Відродження, то називають графоманом, дудкою партії, блазнем, безхребетним.

Так із патріотичного мрійника («Блакить мою душу обвіяла» (1907), поетичної української душі, пронизаною вірою в Бога («Всесвіт наш – це дивна казка, Це одна з фантазій Божих») («Я люблю казки чудові», 1913), він став радянським письменником («з нами слава прапорів», «Партія веде»), міністром освіти.

Проте чимало літературознавців усе ж не скупляться на похвалу, називаючи П. Тичину сонцепоклонником, орієнталістом, ні на кого не схожим, генієм українського поетичного символізму.

Та море хвилює, та море будує; 

В нім стільки проклятих отих надбудов. — 

Любов моя чиста, любов незагасна, 

Невчасна, сучасна, прекрасна любов!

(уривок з вірша вірша П. Тичини «Пляж» (1926)

До слова, маловідомо, що Павло Тичина мав абсолютний слух, грав на кларнеті й бандурі. Також поет вивчав тюрські мови, дбав про розвиток сходознавства в Україні.

Людяність у безодні пекла

Інформаційнио-літературний огляд

Понад сімдесят років людство здригається від одного слова — Голокост. Страшні сторінки історії, що розповідають про мільйони жертв на великому географічному просторі від планомірного знищення.

 

Найбільше від Голокосту постраждав єврейський народ. Численні видання, зокрема «Чорна книга», «За те, що євреї», «Бабин яр. Голосами», «Спогади лікаря про Голокост», «Життя та смерть в епоху Голокосту», «Щоденник Львівського гетто», «Молчание говорит», розкривають сторінки цієї жахливої трагедії...

Однак у ті роки терору проявилася й інша сторона — людяність. Коли люди рятували єврейських дітей, забираючи їх у свої сім'ї й називаючи їх своїми, коли переховували єврейські сім'ї чи допомагали виїхати, втекти, врятуватися. Про це розповідають нам книги:  «Людяність у безодні пекла» Жанни Ковби, «Список Шиндлера» Томаса Кеніллі, «Дитя єврейське» Миколи Мащенка, «Покликані: Монахи Студійського Уставу та Голокост» Юрія Скіри...

Нагадаємо, що 27 щорічно січня у світі вшановують пам'ять жертв Голокосту, який забрав життя понад 6 млн людей. Генеральна Асамблея ООН у 2005 році ухвалила Резолюцію 60/7 «Ніколи більше», яка закликає цивілізований світ не допустити повторення такої трагедії.

Його бібліотека нараховувала коло 50 тисяч томів

Інформ-досьє

     150 років тому – 15 січня 1871 року – на Волині народився Агатангел Кримський, поліглот, мовознавець, сходознавець, письменник, поет, історик, антрополог. 

       У три роки Агатангел уже навчився читати й відтоді не розлучався із книжками. Уже в дорослому віці його бібліотека нараховувала майже 50 тисяч томів. 

       Родовід ученого бере початок від стародавнього кримськотатарського роду з Бахчисарая. У 1696 році після конфлікту з ханом, рятуючись від його помсти, прадід А. Кримського змушений був тікати з Бахчисарая й оселитися на території сучасної Білорусі. З огляду на те, що він був вихідцем з Криму, охрестили його Кримським.

    Варто зазначити, що в родині Агатангела спілкувалися російською, проте сам він став українофілом.

     «Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався, пильно читав усякі книжки, особливу увагу звертав на етнографічні матеріали, перечитав усякі філологічні праці», – писав Агатангел Кримський у своїй автобіографії.

    Учений знав коло 60 мов. За своє життя він здійснив фундаментальні дослідження з арабістики, іраністики, семітології, тюркології та славістики. Написав понад 1000 наукових праць з історії мов, літератури, мистецтва, релігії народів Близького та Середнього Сходу, Кавказу та Європи.

    Під керівництвом Агатангела Кримського готувалися і видавалися словники та наукові збірники, які й досі допомагають у роботі перекладачам.

     Зокрема зазначимо, що Агатангел у 1905 році видав переклад Корану з арабської на російську мову й супроводив переклад науковим коментарем.

     Агатангел Кримський став жертвою сталінських репресій. У СРСР його ім'я довгий час замовчувалося.