Літературний огляд-лекція
Кажуть, хто прочитав багато книг, той прожив багато життів. Але не тільки це.
Інтелектуальне збагачення, духовне зростання — ось далеко не весь перелік того, що може дати прочитання доброї книги.
А нині, зимової пори, позбавленої чималих господарських турбот інших пір року, якнайліпший час зануритися в гарну книгу і збагатитися, зігрітися добрим словом, насолодитися вишуканою українською мовою.
«У слові рідному велика сила є, що розбива граніт і золото кує», — говорив М. Рильський
Саме добірне українське слово, а особливо, як мова оригіналу, пропонуємо вибагливому читачеві скуштувати: а саме книги наших сучасників — Мирослава Дочинця, Марії Матіос та Михайла Слабошпицького.
1) «Книга надиху» Мирослава Дочинця
Мирослав Дочинець — автор численних книг, лауреат Шевченківської премії, засновник і головний редактор видавництва «Карпатська вежа».
Зокрема «Книга надиху: уроки світу, Неба і людей» (2015) веде мову про життя як безнастанний дар; про духовні вершини Афону й маленькі карпатські верховини; про те, що робить історію вільною й безсмертною; про вічні істини й про вічний пошук щоденних крихт радості.
2) Роман-панорама «Букова земля» Марії Матіос
Цитата з роману: «Ця робота — нагадування про минуле — неперервна. Коли ми нею нехтуємо — живі розв'язують війни. Між собою, між землями, між державами. Від незнання, захланності та інтелектуальних лінощів».
Марія Матіос — неперевершена майстриня слова, одна з найпопулярніших сьогодні письменниць, поет-лірик:
Я сива дримба,
Я відлуння печальних скель.
Я з-під каменя сонна риба,
Я з потоку – в’юнка форель.
Її книги називають «ударом і викликом» сучасності. Вони вийшли друком багатьма мовами. А ми маємо насолоду скуштувати справжній смак творів М. Матіос в оригіналі.
3) Книга «Українець, який відмовився бути бідним» Михайла Слабошпицького
Книги Михайла Слабошпицького називають найкращими підручниками з української літератури, які варто прочитати кожному, а його мову — фразеологічним словничком.
У своїй творчості він керується словами лауреата Нобелівської премії з літератури В. Фолкнера: «Письменник не має права на песимізм… Він повинен дати людям надію, щоб людина вистояла в цьому жорстокому страшному світі».
У своїй книзі «Українець, який відмовився бути бідним» М. Слабошпицький розповідає про Петра Яцика — людину, яку добре знав, з якою спілкувався і прозорливістю й мудрістю якої захоплювався. П. Яцик не лише заснував відомий нині Міжнародний конкурс з української мови, а й вклав чимало коштів на дослідження й вивчення історії українського народу. (Як тут не згадати слова Ю. Пілсудського «Свою історію пишіть самі. Інакше її напишуть інші, — і погано»).
«Дуже цікаву мав філософію Петро Яцик, — розповідав в одному інтерв’ю зокрема Михайло Федотович, — він казав: «Я фаталіст у цьому житті. Я знаю, що все в ньому визначено. Ми в човні летимо вниз. Ріка несе нас вниз туди, звідки немає вороття». Я запитував: «А навіщо ж оця бурхлива діяльність ваша, ваш бізнес?» А він одповів: «Бог дав людині весла. Щоб вас до часу не кинуло на яку-небудь скелю, не розбило. Чи на мілину не занесло, ви можете правувати веслами й весла даються, аж до того моменту».
«Письменнику завжди здається, що найкраща його книжка ось нині — ось ця, що буде», — якось поділився спостереженням М. Слабошпицький. Тож, сподіваємося, що для цих авторів і для наших читачів, їхня найкраща книжка ще попереду.
Немає коментарів:
Дописати коментар