«Треба бути вдячною життю за те хороше, що було. І не забувати поганого»

Літературна зустріч

    В День пам'яті жертв політичних репресій в Україні рекомендую всім прочитати книгу "Ольга Рапай-Маркуш:життя і творчість"./Ред.-упоряд. І. Берлянд. -- К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2018. -- 152 с.
  Наведу лише деякі уривки з цієї книги:                                                                                          «Коли почалися арешти 1930-х років, у нашому величезному дворі щодня хтось із дітей голосно плакав... Ми, нетямуща дітвора, мовчки стояли біля дитини, що плаче. Ми вже розуміли, що це означає: уночі забрали її тата чи маму. Але ще не вміли висловлювати своє співчуття. Й ось черга дійшла до нас...»
Це спогади талановитої української скульпторки, кераміста Ольги Рапай-Маркіш (1929—2012). Її батька поета Переца Маркіша розстріляли у справі Єврейського антифашистського комітету, матір — філолога Зінаїду Йоффе — репресували як «члена родини зрадника Батьківщини», а вітчима — мовознавця й перекладача Бориса Ткаченка* — розстріляли за «український націоналізм». Саму Ольгу заслали до Сибіру як «члена сім’ї зрадника Батьківщині».
«У 1937-му Бориса Даниловича заарештували. Тоді про всіх засуджених за 58-статтею казали, що вони виношували плани вбивства Сталіна. Коли вітчима розстріляли, маму як «дружину ворога народу» посадили в ГУЛАГ на десять років. Мамину дочку від першого шлюбу, мою старшу сестру, забрали в притулок для дітей «ворогів нарду».
* Б. Д. Ткаченка засудили за ст. 54-8, 54-11 УУ УРСР. Обвинувачувався в українському буржуазному націоналізмі, створенні терористичної організації. Розстріляний у Києві 23 грудня 1937 р. у підвалах Жовтневого палацу. Реабілітований у 1957 р.
«Батько всіх народів» видав указ, за яким звільнених «політичних», засуджених колись по 58-й статті, слід відправляти в довічне заслання у віддалені райони. Знову почали всіх хапати й кидати за ґрати. Таких людей називали «повторниками».
 «Після розстрілу мого батька, радянського поета Переца Маркиша, гебісти прийшли за мною ...»
«То були просто гучні імена, які треба було вивести на чисту воду», а всіх інших просто як мітлою загрібали. Я розумію, що на всіх не вистачило б сил навіть усіх тих величезних кадрів. Які цим займалися. І процесів би не вистачило. Ішли мільйони людей. Усіх верств і станів. Це не лише інтелігенція. Заодно хапали і робітничий клас, і селянство, усіх, хто здавався їм розумнішим, хто був небезпечним через те, що розумів, що відбувається».
Попри репресії та все пережите, твори Ольги Рапай — світлі й веселі, іноді іронічні, у них — радість і щастя. Можливо, їхнім підґрунтям стало щасливе дитинство мисткині в дідуся й бабусі у Гуляйполі.

Область прикрепленных файлов