Виставка-реклама
У Шилівській бібліотеці знову поповнення. Харківський історик та журналіст Сергій Манукян, палкий шанувальник та дослідник творчості письменників Григорія, Григора та Федора Тютюнників, подарував нашій книгозбірні два свіжі альманахи сучасної української прози та поезії. Це "Світання слова: 50+імен української літератури" (Харків: Мачулін -- 2022. -- 170 с.) та "Олександрійський маяк. Поезія та проза" (Олександрія: Харків.: 2023. -- 248 с.). На сторінках цих альманахів надруковані твори лауреата Шевченківської премії Петра Перебийноса, понад десяти членів НСПУ, вдвічі більше членів НСЖУ, героїв ЗСУ, акторів, викладачів та багато інших неймовірно талановитих особистостей, авторів з усієї України. Впевнена, що твори сучасних українських авторів зацікавлять кожного, хто відкриє сторінки цих альманахів.
Виставка-персоналія
(10 листопада 2023 року -- 185 років пам'яті Івана Котляревського (1769-1838), письменника, класика нової української літератури, уродженця м. Полтави)
Іван Котляревський -- український письменник, основоположник сучасної української літератури та громадський діяч. Його поема "Енеїда" 1798-го стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою. Саме це і започаткувало новий етап формування української літературної мови.
Творчість Івана Котляревського стала взірцем для багатьох українських поетів і письменників. Свої поезії Котляревському присвятив Максим Рильський ("Іванів гай"), Володимир Сосюра ("І. Котляревський"), Степан Олійник ("Поважна причина"), М. Нагнибіда ("Вітання"), В. Коломієць ("Слово на вінок І. Котляревському"), Я. Шутько ("Слава "Енеїді"), І. Пільгук ("Грозовий ранок") та інші. Життя І. Котляревського послугувало сюжетом для роману українського письменника Бориса Левіна "Веселий мудрець". Життєвий шлях великого полтавця-життєлюба автор подав у вигляді семи "книг" – повістей, що висвітлюють певні періоди біографії письменника. Період перебування Івана Петровича у війську під час турецько-російської війни відтворив письменник В. Стрепет у творі "Над Дунаєм, над рікою".
Пропонуємо ознайомитись з творчістю І. Котляревського, насолодитися його іскрометним гумором та дізнатися про цікаві факти його життя.
Історичний екскурс
(7.11.2023 року -- 135 років з дня народження Нестора Махна (Міхненка) (1888-1934), українського повстанського отамана)
Нестор Іванович Махно народився 7 листопада 1888 року в с. Гуляйполе Запорізької області, помер під прізвищем Михненко 25 липня (за деякими даними, 6 липня) 1934 року в Парижі (Франція). Командир Революційної повстанської армії України, керівник сільського повстанського руху 1918-1921 рр., видатний тактик ведення партизанської війни.
Нестор Махно - це символ визвольного руху українських селян після революції 1917 р. До революції - анархіст, засуджений у 22 роки (1910 р.) до страти через повішення, заміненої на "вічну каторгу". У лютому 1917 р. звільнений і повернувся в Гуляйполе, де відразу ж був обраний головою Гуляйпільського ради. Одночасно сформував збройний загін "Чорної гвардії", що займався "експропріацією експропріаторів" (поміщиків, капіталістів) і виступав за негайну передачу поміщицьких і церковних земель селянам.
Прославився Нестор Махно як найталановитіший партизанський командир. Про його військові подвиги, а також про вміння партизанського командира обдурити ворога, малими силами розгромити переважаючі сили противника, ходили легенди. Під виглядом гетьманського офіцера поліції він конфіскував у поміщиків коней та зброю; у дамській сукні ходив до німецького штабу, з весільними танцями в'їжджав в німецькі покої, після чого вони перетворювалися на приміщення з мерцями. Оточені супротивниками, махновці не раз закопували зброю, діставали сільськогосподарський інвентар і мирно орали землю.
Ми всі вже чимало знаємо про життя і боротьбу Н. Махна. Знаємо і про трагічний бій поблизу Шилівки в серпні 2020 року, коли загін махновців розгромив обоз червоноармійців на полтавському шляху, розстрілявши і порубавши шаблями бійців більшовицької Червоної Армії. Дізнатися більше про перебування Нестора Махна на Зіньківщині можна в історико-краєзнавчому виданні "Зіньківщина: історичні нариси" (Полтава: "ІнтерГрафіка", 2006.--240 с. (с.563-564), в книзі П. А. Аршинова "История махновского движени (1918-1921") (Запорожье: Дикое поле, 1995,-- 248 с. ) .
Та особливо детально про ті події розповідає в спогадах Дмитро Нитченко в своїй книзі "Від Зінькова до Мельбурну" (Полтава: Вид-во ТОВ "Сімон", 2019,--363 с.). Ось лише декілька з них: " "Вони (махнівці) летіли на тачанках, а під Зіньковом їм назустріч виїхав був загін міліції чи війська, але вони змели його кулеметним вогнем. Тепер на вулицях було повно людей. Махнівці відкривали крамниці й роздавали людям цукор, сіль, якої тоді тяжко було купити, шкіряні вироби, матерію". "Одного дня махнівці влаштували мітинг. Перед цим приїхав загін повстанців Христового з лютенського лісу". "П'ять днів хазяїнували махнівці в нашому Зінькові, аж поки з Полтави не надійшли великі загони червоних".
Книга Дмитра Нитченка "Від Зінькова до Мельбурну" буде цікава і корисна кожному, адже автор ріс, вчився і працював впродовж національної революції та перших двох десятиліть радянської влади, був свідком страхіть тих років та років Другої світової війни.
Бібліо-повідомлення
(6.11.2023 -- 65 років пам'яті Єлизавети Трипільської (1881-1958), першої жінки-скульпторки, уродженки с. Довжик Зіньківського повіту, (нині Зіньківська громада Полтавського району)
Єлизаве́та Рома́нівна (Родіо́нівна, Іларіо́нівна) Трипі́льська — українська скульпторка. У її творчості переважала українська тематика, працювала у галузі кераміки. Мала значні успіхи й визнання серед громадськості України, Азербайджану й Туркменістану.
Народилася вона 19 листопада (1 грудня) 1881 в Довжику в заможній поміщицькій родині. 1896 року мисткиня зі срібною медаллю закінчила училище в Полтаві. Далі здобувала початкову професійно-художню освіту в Полтавському інституті шляхетних дівчат. З 1897 року продовжила вивчати мистецтво пластики у багатьох знаменитих на ті часи скульпторів та в Петербурзькій художній школі. Трипільська планувала виливання своїх скульптур на базі Миргородської художньо-промислової школи.
1903 року Трипільська взяла участь у художній виставці в Полтаві. Через кілька років від'їздила в Париж. Там продовжила навчатися в митців Н. Аронсона і В'єжаля, де вивчала мистецтво обробки мармуру. Після повернення, Єлизавета Трипільська у 1907 році створила модель дівчини-українки і красеня-водяного для фонтану перед будівлею Полтавського земства.
Зі своїми скульптурами з глини та мармуру 1911 року взяла участь у весняній виставці в Петербурзькій академії мистецтв і в четвертій виставці українських художників. 1918 року твори Трипільської експонуються на Першій виставці Товариства діячів українського пластичного мистецтва в Києві. У 1920-х роках Трипільська відряджена ВХУТЕІНом до Баку. Стажування поєднувала з навчанням у Вищому художньо-технічному інституті, відкритому в Петербурзі 1922 року на базі Академії мистецтв.
З 1922-го Трипільська вже постійно проживає в столиці Азербайджану, де виконує барельєфи і горельєфи «Землеробство», «Музика», «Прометей», «Наука» для столичних інтер'єрів Академії Наук Азербайджанської РСР та створює ще багато інших знаменитих скульптурних робіт. Упродовж 1928—1933 років Трипільська працювала на Дмитрівському порцеляновому заводі у Вербіках, де створила «Туркменські шахи», один примірник яких Радянський уряд подарував президентові Франкліну Рузвельту. З участю Трипільської тут було створено близько 30 зразків розпису чайного посуду. Завдяки цим скульптурам Трипільська стала відома на весь колишній Радянський Союз.
Померла Єлизавета Трипільська в Баку 6 листопада 1958 року. Невідомо, де знаходиться могила видатної зіньківчанки, і чи залишилися у неї спадкоємці.
Більше відомостей про нашу знамениту краянку, першу українську жінку-скульпторку, можемо почерпнути в "Енциклопедії українознавства" (том 11), в книзі "Мистецтво України: біографічний довідник" та в інтернеті. Відкриваймо для себе нові імена наших краян як сучасних, так і минулих років.
