Поклик рідної далини

 Книжкове дефіле

(4.03.2024 -- 95 років від дня народження Ф. Г. Тютюнника (1929-2003), письменника, уродженця с. Шилівка)

   Мальовниче село Шилівка, що знаходиться поблизу Зінькова, відоме широкому загалу як батьківщина двох відомих майстрів Слова – братів Григорія та Григора Тютюнників. Не тільки односельцем, а й представником тієї ж письменницької династії був і Федір Григорович Тютюнник -- письменник, публіцист, краєзнавець, двоюрідний племінник двом Григоріям Тютюнникам.

 Народився він далекого 1929 року в простій селянській родині. У 1946 році, закінчивши семирічку, продовжив навчання в Зіньківській середній школі №1. Здобувши середню освіту, вступив до Київського, а потім перевівся до Харківського політехнічного інституту. Закінчив його в 1954 році і деякий час, маючи спеціальність інженера по хімічному устаткуванню, працював на заводах та в науково-дослідних інститутах країни.

    Проте дипломованого технаря тягнуло до художнього слова. І, десять років не завада, дух творчості та літератури взяли гору у житті хлопця. Після Харкова інженер Тютюнник повернувся до рідної Шилівки, рік завідував сільським клубом, потім три роки викладав естетику у Зіньківському СПТУ-1. Вечорами та вихідними писав. Літературну творчість Федір розпочав як учасник у Всесоюзному конкурсі на найкращий сценарій художнього фільму. В 1964 року новела «Кура», під псевдонімом Федір Лісовий, на сторінках газ

ети «Літературна Україна» стала дебютом.

      Федір Григорович став членом Спілки письменників України у 1968 році, через рік членом СП СРСР. За минулі роки були публікації у журналах

«Дніпро», «Вітчизна», «Прапор» та багатьох інших популярних українських виданнях. А творчий доробок складають  книги: «Співуче джерело», «Зелений легіт», «Осінь пахне криницею», «Перепелині дзвони», «На бистрині» та численні публікації в пресі.
 

 Перша пречудова книга оповідань «Співуче джерело» вийшла у 1967 році. Ця книжечка невелака за розміром, але в кожному оповіданні, в кожному реченні  вчувалася рука майстра, людини чуйної, із серцем, наповненим любов’ю до своїх героїв. Відразу відчувалося, що письменник добре знає життя, глибоко проникає в душі героїв. Кращі оповідання, що ввійшли до книги, «Кура», «Копитка», «Дзвонар» -- це зворушливий гімн чистоті найкращих людських почуттів. Сюжети цікаві, а мова творів образна та соковита.

    

Далі у 1970 році вийшла збірка "Зелений легіт», в якій розміщувалася оповідання «Осінь пахне криницею» з посвятою Григорію Тютюннику-старшому, в оригіналі рідною мовою. Багато творів Федора Тютюнника перекладалися іншими мовами. Псевдонім Лісовий поступився справжньому і вже відомому імені. В своїй книзі «Зелений легіт» Федір Григорович вивів колоритні образи сучасників, людей гордих, сильних, з усталеними звичками і твердими переконаннями. Такі Гордій з оповідання «Однолюб», Карпо Дебеляка з твору «Ліс шумить», Микита Дзвонар з однойменного оповідання.

    В 1973 році вийшла книга Ф. Тютюнника «Осінь пахне криницею». Її зміст складали оповідання «Перша проталина», «На зайця», «Завірюха», «Зелений легіт», «Осінь пахне криницею», «Топтана хата», «Арінка», «К Пантелеймону», «Однолюб», «Батькова гармонь», «Карюки», «Микита Дзвонар», «Копитко», «Калинова сопілка», повiсть «Горлиця». Невеликого формату, ціною 33 копійки, тиражем 100 (!) тисяч примірників, такі були стандартні тиражі того часу, але не для всіх. Для молодого письменника одна така книжка могла бути просто ривком у фінансовому плані та визнання. 

  Книга «Осінь пахне криницею» була не про війну. Декілька оповідань із життя сучасних (1960-1970-ті) сiл Полтавщини, незвичайні, іноді з гумором, інші драматичні, історії та невелика, у сорок п'ять сторінок, повість «Горлиця». У повісті з м'яким ліризмом і добрим гумором розповідалося про долю вчорашніх десятикласників, про перше юнацьке, часом нерозділене, кохання. А ще, читаючи цю книгу, можна насолодитися дивовижними ліричними рядками та мальовничими видами природи.

      Втім, про війну у книжці було. Розповідь «Калинова сопілка» була про пронизливе кохання сільського хлопця Левуся до незвичайної чорноокої дівчини Гані. Мелодійна старовинна сопілка хлопця фарбувала їхні щасливі молоді дні та вечори до війни. Але в 1941 році прийшла біда, Левуся, що погано бачить, взяли служити в допоміжні війська і воював він ... Ганя зникла, він втратив розум від контузії, а може від шоку назавжди втраченої любові.

    Відлуння війни з тисячами вдів у селах, руйнувань чутно і в оповіданні «Топтана хата» – двоє хлопців допомагають молодій убитій тугою вдові врятувати хату, відремонтувати. До цієї шляхетної справи приєднаються ще десяток веселих молодиць, які повернули з дороги на базар у двір Марисі. Надвечір, красуючись поки що сирою сірою глиною, хата стояла.  
     У 1976 році Федір Григорович став лауреатом полтавської обласної премії імені Петра Артеменка за збірку нарисів та оповідань «Осінь пахне криницею». Письменника визнали вже не лише на батьківщині в Україні, а й за її межами і читачі, і критики. Останні відзначили його талант оповідача, який має свій стиль, «дуже точного в деталях спостерігача сільського життя».

         Чистий, нескаламучений духовний світ людини – провідний мотив творчості Ф. Тютюнника. У книзі «Перепелині дзвони», яка вийшла з друку в 1978 році, домінує добро, висока трудова напруга сьогодення, перше кохання та  незрадливість людських почуттів. В ньому є чудове оповідання «Аби вона злюбила…». Сюжет простий. Натка і Павлентій працюють на тракторах Т-150. Вони змагаються не тільки для діла. Щось інше є в тому змаганні. І ось в передморозок, вже під перші сніжинки, Натка і Павлентій, зморені цілодобовою працею, доорюють клин поля. Заходить ніч. Щоб не трапилось, треба встигнути доорати. І раптом Павлентій помічає, що Натчин трактор, вийшовши з загінки, прямує в ковбаню глибиною в 6 метрів. Павлентій, зупинивши свій, вскакує до Натки в кабіну, зупиняє її трактор. І… доорює клин, доки Натка спатиме в кабіні.

У тому ж 1978 році в харківському видавництві «Прапор» Федір Григорович видає повість «На бистрині». В ній іде мова про ветерана праці, директора Полтавського турбомеханічного заводу Б. В. Шумейка та про величезний трудовий колектив цього підприємства. Написанню книги передували багатомісячні творчі пошуки письменника, коли він надовго поселявся в одному з заводських гуртожитків. Його бачили будь-де: і в цеху, і на робітничих зборах, в конструкторському бюро, на святі в заводському Палаці культури. Результатом став унікальний витвір, таких великих полотен в області ще не було. 

У 1992 році у Зіньківській друкарні вийшла брошура Федора Григоровича «Зіньківський район» із цінними статистичними даними про наш край. В ньому подані загальні відомості про наш регіон, про стан промислових і сільськогосподарчих підприємств, охорони  здоров’я, шляхів, річок, а також історичні дані 23-х населених пунктів. 

  У 1989-1991 роках Федір Тютюнник працював у редакції Зіньківської районної газети, до останніх днів співпрацював із нею. За редакції він організував літературну студію «Співуче джерело» (назва першої його книги) та довго керував нею. У дев'яності і на початку 2000-х письменник і журналіст більшу частину своєї творчості присвячував краєзнавству. Федір Григорович входив до редакціонної групи з написання історії Зіньківщини. Був автором краєзнавчої праці «Село Шилівка», багатьох коротких нарисів та статей, які публікувалися у районній, обласній та республіканській пресі. Був у нього задумом написати історію роду Тютюнників, але він не справдився.

   Окрім своїх літературних талантів Федір Григорович мав ще й добру славу серед земляків. Дуже любив грати на баяні, умів відпочивати, та вмів і працювати, брав активну участь у громадському житті села.   

   Щоб не зміліла криниця пам’яті про нашого земляка в Шилівській школі в музеї письменників-земляків Тютюнників є і творчий доробок Федора Тютюнника: книги, рукописи, фото, особисті речі та інше.В бібліотеці постійно діє книжкова виставка творів Ф. Тютюнника, щороку проводяться години пам’яті, огляди творчості. Його багатий творчий доробок  став невід’ємною частиною літературного спадку Зіньківщини.