Італія відзначає 700-річчя смерті Данте публічними читаннями

 Цікава стаття

   Цього року в усій Італії проходять заходи на честь 700-ої річниці смерті відомого поета, письменника та політика доби Відродження Данте Аліг'є́рі.         Цього року в усій Італії проходять заходи на честь 700-ї річниці смерті  відомого поета, письменника  та політика доби Відродження Данте Аліг'єрі.  Це театральні вистави, концерти, виставки рідкісних ілюстрацій, книг та картин, натхненних «Божественною комедією». У Равенні — місті, де письменник відбував заслання і де написав «Божественну комедію» — проходять публічні читання його найвідоміших творів.

    Цього року в усій Італії проходять заходи на честь 700-ої річниці з дня смерті відомого поета,  письменника, політика доби Відродження Данте Аліг'єрі.                                                                           Це театральні вистави, концерти, виставки рідкісних ілюстрацій, книг та картин, натхненних "Божественною комедією".  Проходять публічні читання його найвідоміших творів.                                   Публічні читання почалися торік у вересні. Завершаться у вересні цього. Їхня мета — об'єднати за допомогою творів Данте всіх: від місцевих жителів до туристів і вчених. Поруч зберігаються копії «Божественної комедії» 60 мовами. Організатори сподіваються, що туристи читатимуть їх своєю рідною мовою, коли відновляться поїздки після пандемії.               За словами організаторів заходу, читання Данте -- це найщиріша й найглибша данина поваги великому "Батькові італійської літератури", який першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не латиною.

  Данте написав «Божественну комедію» у Равенні, колишній столиці Візантії, під час вигнання з його рідної Флоренції. Цей художній твір вважають шедевром світової літератури.
   Шилівська бібліотека має два примірники книг Данте Аліг'єрі "Божественна комедія". Ця геніальна книга -- пам'ятка світової літератури, найзначніший витвір Високого середньовіччя і передвісник культури Відродження. 

         

Останнім шляхом Кобзаря

 Історичний екскурс

    22 травня минає 160 років від від дня перепоховання (1861) Тараса Григоровича Шевченка, українського поета, художника, мислителя на Чернечій горі поблизу Києва.

Тара́с Григо́рович Шевче́нко народився 25 лютого (за старим стилем) 9 березня 1814, у селі Моринці, Київської губернії, Російської імперії (нині Звенигородський район, Черкаської області).

Помер 26 лютого (за старим стилем) 10 березня 1861 у Санкт-Петербурзі, Російської імперії.
Класик української літератури, мислитель, художник. Національний герой і символ України. Братчик Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).
26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів 1 (13 березня) його поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
Після того, як п'ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу у квітні того ж року, перевезли в Україну.
8 (20 травня) 1861 року на пароплаві "Кременчук" останки Кобзаря перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.      Прохання поета, яке він написав у "Заповіті" – поховати його "на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій...", виконали.

Суспільне Черкаси

  

Суспільне Черкаси

Труну Шевченка з Києва везли на пароплаві по Дніпру.  Вже там домовину поставили на віз, у який впряглися дівчата і везли її близько десяти кілометрів на вершину Чернечої гори:
"Чому жінки? Та тому, що Тарас Шевченко був не жонатим, і тоді це був такий звичай. Не жонатого чоловіка несли дівчата".Суспільне ЧеркасиПісля поховання люди довго не розходились, деякі залишилися й ночувати біля Тараса Шевченка.
Через два дні над домовиною почали насипати високу могилу-гopy, яку пізніше назвали Тарасовою.

Книга і діти, екологія і світ

 Арт-повідомлення

      Користувачка Шилівської бібліотеки Корнієнко Крістіна отримала подарунок та Грамоту КЗ "Зіньківська публічна бібліотека ім. В. Г. Короленка" виконавчого комітету Зіньківської міської ради за II місце в районному етапі Всеукраїнського конкурсу дитячого екомалюнка "Книга і діти, екологія і світ"   ( тематичний напрямок "Скажемо "Ні" забрудненню землі").                          Щиро вітаємо Крістіну з цією нагородою  та бажаємо їй в майбутньому ще багато інших досягнень та перемог.

 В конкурсі також взяла участь ще одна користувачка бібліотеки, учениця 6-го класу Шилівської школи Кострикіна Каріна. Її малюнок називається "Збережи планету".  Вона також отримала подяку від організаторів конкурсу та солодкий приз.

    Дякуєм талановитим дівчаткам за їх старанність та активність.

 

День вишиванки єднає українців

     Флешмоб

 Шилівська бібліотека-філія долучилася до флешмобу "День вишиванки єднає українців", присвяченого Дню вишиванки, 15-річний ювілей якого українці святкують 20 травня цього року.

       "Вишиванко моя, вишиванко!
         Ти -- як пісня у серці моїм.
         Одягну тебе в будні і свята,
         Щоб любов оселилася в нім".

«Треба бути вдячною життю за те хороше, що було. І не забувати поганого»

Літературна зустріч

    В День пам'яті жертв політичних репресій в Україні рекомендую всім прочитати книгу "Ольга Рапай-Маркуш:життя і творчість"./Ред.-упоряд. І. Берлянд. -- К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2018. -- 152 с.
  Наведу лише деякі уривки з цієї книги:                                                                                          «Коли почалися арешти 1930-х років, у нашому величезному дворі щодня хтось із дітей голосно плакав... Ми, нетямуща дітвора, мовчки стояли біля дитини, що плаче. Ми вже розуміли, що це означає: уночі забрали її тата чи маму. Але ще не вміли висловлювати своє співчуття. Й ось черга дійшла до нас...»
Це спогади талановитої української скульпторки, кераміста Ольги Рапай-Маркіш (1929—2012). Її батька поета Переца Маркіша розстріляли у справі Єврейського антифашистського комітету, матір — філолога Зінаїду Йоффе — репресували як «члена родини зрадника Батьківщини», а вітчима — мовознавця й перекладача Бориса Ткаченка* — розстріляли за «український націоналізм». Саму Ольгу заслали до Сибіру як «члена сім’ї зрадника Батьківщині».
«У 1937-му Бориса Даниловича заарештували. Тоді про всіх засуджених за 58-статтею казали, що вони виношували плани вбивства Сталіна. Коли вітчима розстріляли, маму як «дружину ворога народу» посадили в ГУЛАГ на десять років. Мамину дочку від першого шлюбу, мою старшу сестру, забрали в притулок для дітей «ворогів нарду».
* Б. Д. Ткаченка засудили за ст. 54-8, 54-11 УУ УРСР. Обвинувачувався в українському буржуазному націоналізмі, створенні терористичної організації. Розстріляний у Києві 23 грудня 1937 р. у підвалах Жовтневого палацу. Реабілітований у 1957 р.
«Батько всіх народів» видав указ, за яким звільнених «політичних», засуджених колись по 58-й статті, слід відправляти в довічне заслання у віддалені райони. Знову почали всіх хапати й кидати за ґрати. Таких людей називали «повторниками».
 «Після розстрілу мого батька, радянського поета Переца Маркиша, гебісти прийшли за мною ...»
«То були просто гучні імена, які треба було вивести на чисту воду», а всіх інших просто як мітлою загрібали. Я розумію, що на всіх не вистачило б сил навіть усіх тих величезних кадрів. Які цим займалися. І процесів би не вистачило. Ішли мільйони людей. Усіх верств і станів. Це не лише інтелігенція. Заодно хапали і робітничий клас, і селянство, усіх, хто здавався їм розумнішим, хто був небезпечним через те, що розумів, що відбувається».
Попри репресії та все пережите, твори Ольги Рапай — світлі й веселі, іноді іронічні, у них — радість і щастя. Можливо, їхнім підґрунтям стало щасливе дитинство мисткині в дідуся й бабусі у Гуляйполі.

Область прикрепленных файлов

"Биківнянські могили" -- чорні сторінки історії України

 Віртуальна інформаційна година

              (16.05 -- День пам'яті жертв політичних репресій в Україні)

       Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» — заповідник національного значення (з 2006), найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій 1937—1941 років у Дніпровському районі міста Києва, на його північно-східній околиці, за 1,5 км від колишнього селища Биківня. Територія Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» складає майже 239 га та є найбільшим в Україні місцем поховання жертв сталінських репресій.                    Це місце поховання страчених і закатованих.                                                                Секретна ділянка НКВС УРСР офіційно почала свій відлік діяльності 20 березня 1937 року після рішення Президії Київської міської ради про виділення землі у 19,20 кварталах Биківнянського лісу для спецпотреб  НКВС. Упродовж 1937—1941 років (до окупації німцями Києва) вона була місцем таємного поховання жертв сталінських політичних репресій, розстріляних у київських в'язницях НКВС УРСР.                                                             У Биківнянських похованнях знайшли свій останній притулок представники всіх соціальних прошарків українського суспільства — від робітників і селян до інтелектуальної еліти (науковці, письменники, митці). Серед жертв, похованих на спецділянці НКВС у Биківні, є представники понад 30 національностей, а також іноземні громадяни. У 1940 році таємна спец ділянка НКВС у Биківнянському лісі стала місцем поховання розстріляних поляків із «катинського списку».
        Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та Катинський розстріл.

      Напередодні цієї знаменної і трагічної дати, 15 травня в Шилівській бібліотеці для дітей,учнів 5-6 класів було проведено інформаційну годину  "Биківнянські могили" -- чорні сторінки історії України". Бібліотекар Олександра Влох розповіла дітям про ті страшні часи репресій і терору в Україні в 30-х роках минулого століття, а потім всі переглянули слайди про заповідник " Биківнянські могили".

Нащо й клад, коли в сім'ї лад

 Віртуальна інформаційна година.

(15.05 -- Міжнародний день сім'ї)

Сім’я – це основний елемент суспільства, з неї починається життя людини і відбувається формування особистості. Тому не дивно, що існує свято,  присвячене сім’ї.             Міжнародний день сім’ї відзначають 15 травня. Свято було засновано в 1993 році Генеральною Асамблеєю ООН. Метою святкування цього дня є звернення уваги громадськості на численні проблеми сім’ї.        День сім’ї в Україні, крім Міжнародного дня сім’ї, Україна відзначає своє національне свято, засноване в 2012 році, його прийнято відзначати 8 липня. У цей день православна церква відзначає День пам’яті святих Петра і Февронії – покровителів сім’ї та любові. Їх союз є ​​зразком християнського шлюбу.                                                                         Традиції Дня сім’ї:                                                                                                 Щорічно Міжнародний день сім’ї проходить під певною тематикою. У цьому році свято буде присвячене впливу нових технологій на добробут сімей. Його тема: “Сім’я і нові технології”. Щороку в цей день будучи одним із основних інститутів суспільства, першою сходинкою соціалізації людини, сім’я розвивається та видозмінюється разом із навколишнім світом, по-своєму реагуючи на вимоги часу, відповідаючи на громадські потреби і сама формує їх.                                                                                                                     Сім’я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу!                                                                               У всі часи по відношенню держави, а також по становищу сім’ї в суспільстві судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз сім’ї і держави - необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян.                                         З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона - джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, те, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина. Щасливі родини - ось мірило розвитку і прогресу країни.                                                                                       Сім’я – це найдорожче, що є в людини. Тому в Міжнародний день сім’ї хочу побажати, щоб ваша сім’я завжди була для вас тихою і затишною гаванню. Нехай підтримка рідних і близьких людей допомагає впоратися з будь-якими труднощами. Нехай всередині сім’ї панують мир і любов!