Каскад інформаційних повідомлень
(16.07. 1990 р. Верховною Радою УРСР було прийнято Декларацію про державний суверенітет України)
16 липня 1990 року новообраний парламент, який увійшов в історію як Верховна Рада України першого демократичного скликання (1990—1994 роки), ухвалив Декларацію про державний суверенітет.
Цим актом українці заявили про своє прагнення до державної незалежності. У преамбулі цього історичного документа зазначено: «Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, ПРОГОЛОШУЄ державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».
Декларативний документ відображав настрої українського народу і став трампліном, який зрештою привів до утворення суверенної держави. Через рік, 24 серпня 1991 року, парламент конституційною більшістю прийняв «Акт проголошення незалежності України» і постанову «Про проголошення незалежності України».
Однак ще й досі Україна стоїть перед викликами і долає найскладніші випробування заради збереження суверенітету і цілісності.
Проте справжнє розуміння цінності й історичної ваги Декларації та Акта проголошення незалежності проявилось, напевно, тоді, коли наші кордони перетнули танки загарбника, коли Російська Федерація анексувала територію Автономної республіки Крим, міста Севастополя та розпочала збройну агресію проти України. Сьогодні, коли частина території України перебуває під окупацією, зовсім по-іншому оцінюєш історичну вагу таких документів.
Згадування та вшанування таких історичних подій мотивують нас та зобов’язують до виваженості в ухваленні рішень — заради щасливого майбутнього прийдешніх поколінь, заради успішності Держави Україна. Історична література, довідники, різноманітні енциклопедії та книги детально повідають про ті переломні для нашої країни події, їх наслідки та значення для подальшої долі України та всіх нас.
Огляд-лекція
(16 .07. 2023 р. -- 115 років від дня народження Василя Барки (Очерета) (1908-2003), поета та прозаїка українського зарубіжжя.
Його прізвища немає в Українській радянській енциклопедії. Літературознавці тоталітарного режиму намагались замовчувати його постать до останнього. Добре, що він дожив до того часу, коли його ім’я з-за океану повернулося на рідну землю, яку він вимушено покинув у дні страшної веремії.
Василь Барка – митець із когорти українських письменників Америки. Цього видатного письменника-модерніста, літературознавця та філософа двічі номінували на здобуття Нобелівської премії.
Творчість В. Барки (справжнє ім'я -- Василь Костянтинович Очерет), талановитого письменника і поета, довгі роки залишалася невідомою в нашій країні. Роман "Жовтий князь" (1958--1961) -- це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України -- страшному голодомору 1932-1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створив символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки та смерть.
А народився він 16 липня 1908 року в селі Солониці Лубенського повіту Полтавської губернії. Барка багато пережив незгод: втеча на Кубань, війна з фашистами, оборона Кавказу, тяжке поранення, полон, гірка доля «остарбайтера», табір для «переміщених осіб» (ДІПІ) в Авґсбурзі, напіврабська праця, пошуки сенсу життя, зміна світогляду, цілковите прийняття християнської ідеології.
Василь Барка, який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму, відтворив народну трагедію в романі “Жовтий князь”, не втішаючи себе надією, що цей твір колись буде видрукувано в Україні. Та його таки надрукували. Шилівська бібліотека має цю унікальну книгу, видану в 2008 році, яка чекає на своїх читачів.
Розважально-спортивне свято
Цікаве і дуже веселе свято до Дня захисту дітей «Весь світ у долонях дитини» відбулося в Шилівці, яке організували працівники клубу та бібліотеки. На місцевому стадіоні для дітей було проведено ігрову розважально-спортивну програму, літературну вікторину, найменшенькі діточки займалися ліпленням з пластеліну. І, звичайно, діти смакували торт, морозиво та напої.
Велика подяка Маші Павленко за проведення спортивних естафет та старості села Кімлик Вірі Семенівні за спонсорську допомогу у придбанні ласощів для дітей.
Інформаційна година
(21.05 -- День пам'яті жертв політичних репресій)
.
Це День пам’яті і скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні внаслідок політичних репресій комуністичного режиму. Він відображає в своєму формулюванні одне з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади. Згідно Указу Президента України №431/2007 від 21-го травня 2007-го року, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людяності відзначається «День пам’яті жертв політичних репресій» - щорічно у третю неділю травня
Терор репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священників, представників культури, селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинились сталінським режимом та його прибічниками в Україні у 1930-х роках. Приміром, в Україні в 1937–1938 роках було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та таборів.
Упродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева.
За останні тридцять років українські видавництва надрукували сотні найменувань книг про ті трагічні жорстокі часи. Кожна історія - унікальна, кожний погляд - вартий уваги і поваги. Отже, читаймо! І не забуваймо тих, кого з нами уже нема і шануймо тих, хто живе для України.
Народознавчий відео-лекторій
Українська вишиванка -- не просто святковий одяг. Споконвічно сорочка, вишита дружиною або мамою, вважалася потужним оберегом від нещасть: кожен стібок зберігав у собі любов і тепло душі. У кожному регіоні України є свої традиції вишивання і символізм орнаментів, але незмінно лише одне -- це частина генетичного коду українця.
В день цього українського свята вся Україна цвіла вишиванками. Тисячі найрізноманітніших вишитих орнаментів прокрашали святковий одяг українців у нашій країні та в усьому світі, де проживають наші люди.
Користувачі бібліотеки теж у вишиванках. Особливо радують діти. Хай зростають патріотами та захисниками нашої країни.
Всі бібліотеки Зіньківсьої громади долучилися до святкування Дня вишиванки. На бібліоярмарку продавалися різноманітні смаколики та вироби ручної роботи й користувачів Шилівської бібліотеки. Виручені від їх продажу кошти в сумі майже 1000 гривень були передані до загальної суми на потреби ЗСУ. Дякую ім за надані вироби. Разом до Перемоги.
Конкурс дитячої творчості
Конкурс проводився з 1 по 25 квітня і був приурочений до Дня матері. Юні користувачі Шилівської бібліотеки взяли в ньому участь, склавши казки для своїх матусь. Їх можна прочитати в бібліотеці. Це казка "Диво на Великдень" Чувельової Аніти (4 кл.), "Україна переможе" Жук Інни (7 кл.), "Казка для матусі, написана з реальних подій" Таранова Тимофія (7 кл.) та "Чарівні окуляри" Мандрики Анастасії (4 кл.). Діти показали в своїх творчих роботах свою любов і повагу до мами, до родини, до рідного краю та України. Вони отримали подяки від організаторів конкурсу та солодкі призи. Тож бажаю їм і надалі бути активними в навчанні та громадському житті, подальших перемог, миру та щасливого дитинства.
Інформ-досьє
(15.05 -- 150 років від дня народження П. Скоропадського)
Скоропа́дський Павло́ Петрович -- гетьман України, український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Народився він 15 травня 1873 року в місті Вісбаден в Німецькій імперії. Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських. Був офіцером Російської імператорської армії, учасником російсько-японської та Першої світової війни. Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Помер 26 квітня 1945 року в місті Меттен, Баварія, Третій Рейх. Відповідно до українського законодавства може бути зарахований до борців за незалежність України у ХХ сторіччі.
П. Скоропадський, ставши гетьманом України та отримавши широкі владні повноваження, намагався стабілізувати ситуацію в Україні. Було відкрито близько сотні українських гімназій, відбулося введення до навчальних програм української мови, історії та географії як обов’язкових предметів, засновано українські державні університети в Києві та Кам’янці-Подільському, історико-філологічний факультет у Полтаві, створено Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку, Український театр драми і опери, Українську державну капелу, Український симфонічний оркестр, Українську академію наук тощо. Але далеко не все було зроблено послідовно.
І до цього часу вивчається та аналізується істориками помилки гетьмана Скоропадського. Та слід враховувати, що йому доводилося діяти в непростих умовах.
Більш детально про політичну діяльність П. Скоропадського можна прочитати в книзі "Павло Скоропадський", яку має наша бібліотека.
