Народознавча інформ-година
5. Вівторок:
Шурхіт. Шум. Рипить в оселі:
чисто – начисто підлогу –
шури – шури! – тре завзято
наш вівторок довгоногий.
6. Середа:
Пишна пані середа і пере, й прасує.
До Великодня, ще б пак, хату облаштує!
7. Четвер:
Чистий четвер – чистий, вдосвіта підвівся,
ще до сходу сонця начисто скупався.
8. П’ятниця:
П’ятниця пече паски – господиня вміла:
склянки зо три молока до цеберка влила,
трохи борошна, яєць, додала ванілі,
щоби пригощати всіх вранці, у неділю.
9. Субота:
У суботи, ой, роботи – пише писанки субота,
ясні крашанки фарбує, вимальовує – малює!
10. Неділя:
Великдень – дзвонять дзвони звідусіль!
Христос Воскрес! То ж славимо усі!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Сміється сонечко в усій його красі!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес! (всі)
Великдень – одне з найбільших свят християн. В Україні святкується з Х століття. Пов’язане воно з воскресінням Ісуса Христа, тому й має назву Великий день або Великдень.Світлої неділі скрізь звучить піднесене вітання: «Христос воскрес!» У відповідь чується радісне: «Воістину воскрес!» За давньою традицією, після такого вітання люди тричі цілуються і обдаровують одне одного писанками. Такий дарунок є виявом симпатії й прихильності. А ще він означає, що всі образи, всі кривди, заподіяні один одному протягом року, слід великодушно забути. Останній тиждень перед Великоднем в Україні називають Вербним, чистим або Білим. Протягом його люди готувалися до урочистого свята: обов’язково прибирали оселю, прикрашали її вишитими рушниками, білили піч. У четвер господині пекли так звані «золоті» паски – для Бога. Суботньої ночі їх відносили до церкви. А ранком п’ятниці та суботи пекли «білі» паски, для людей. Ними слід було пригощати одне одного. Пекти пасочки – нелегка праця. Адже в неї треба вкласти душу. У господині під час випікання пасок у світлиці чисто, помисли чисті та безмірна любов до тих, кому вона їх випікає. Це клопітка справа, а скільки продуктів потрібно, терпіння. Не кожна господарка вміє та хоче цим займатися. Символ Великодня, началом усього живого у свято Воскресіння Христового стало яйце. У наших предків яйце було символом весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду. Найперше яйце, за легендою, мало всередині не жовток з білком, а зародок цілого світу. У передхристиянському світі сонце уявлялося людям казковим птахом. Вороги світла, сили зла могли вбити птаха, але він завжди встигав знести яйце, з якого народжувався новий день. Життя, яке зберігалося в яйці, потрібно було захистити від злих сил, тому тонку шкарлупу яйця прикривали фарбою, різноманітними малюнками – символами. В українців спочатку побутували «крашанки», а потім з’явилися інші види розписаних яєць. У своїх писанках наші пращури відображали світ, у якому вони жили, свої погляди і вірування. Вшановували сонце як джерело тепла і весняного пробудження, а саме яйце – писанка було символом зародження життя. Пов’язуючи яйце з появою всього живого на Землі, наші предки з давніх – давен поклонялися йому як святині. Звідки ж пішла традиція розписувати писанки, крашанки? Існує безліч легенд.
ЛЕГЕНДИ ПРО ПИСАНКИ, КРАШАНКИ
1. Кажуть, що коли Ісус Христос воскрес, то сказав своїм воїнам, які охороняли його гріб: « Ідіть і скажіть усім людям, що Христос воскрес, а щоб вам повірили, то ось вам знак.» При цьому Ісус узяв зі свого гроба крашанку і дав воякам. Відтоді й виник звичай робити крашанки та писанки на Великдень.
2. Коли Ісуса Христа вели на муки, Мати Божа творила вночі писанки, виходили вони в неї дуже гарні. А як писала, котилися з її очей сльози, коли вони капали на писаночку, там жевріла цяточка. Тому й тепер на писанках малюють цяточки.
3. Щороку злий Ірод, прикутий залізними ланцюгами у пеклі, посилає на світ божий своїх гінців, а коли повернуться вони, запитує чи ще творять люди писанки. Якщо гінці його не заперечують, Ірод заходиться від плачу, бо немає ще в нього сили і влади на Землі. Тож доки малюють писанки, доти й буде Світ.
4. Писанки з каміння (легенда з Київщини).
Коли Ісус Христос ходив зі святим Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там невірні були. Побачили вони Христа, та й почали камінням та грудками шпурляти в нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі – зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетворюється на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки й крашанки до Великодня.
Раніш крашанки фарбували лише в червоний колір, тому що він символізував кров Христа, що пролилася на Хресті. Пізніше яйця почали фарбувати в інші кольори, що мають також символічне значення.
Для писання писанок не можна було брати звичайну воду. Писанкарка мала прокинутися ще вдосвіта, набрати води із трьох джерел, злити в одну посудину і нести додому. Коли вона її несла, то не мала права ні з ким заговорити, ні на кого подивитися, а найголовніше – у жодному разі не повинна була обертатися, дивитися назад. Удома до цієї води додавали ще трохи води освяченої. І саме цю воду, яку вважали сильною, живою, можна було брати для писанкарства.
Віск мав бути бджолиним, його нічим не можна було замінити, бо вважалося, що він принесений «божою мушкою» від самого сонця.
А вогонь, на якому варили фарби й гріли віск, хіба він міг бути звичайним? Ні, це був «живий» вогонь, отриманий, як за часів дідів – прадідів, тертям. Та фарби брали неабиякі, а тільки виготовлені із природних барвників, які власноруч збирали, а потім освячували у церкві. Великдень – одне з найсвятіших, з найрадісніших і найбільших свят християн. Раненько, перед сходом сонця, люди йдуть до церкви. Після служби Божої освячують паски. Це, мабуть, найкрасивіший акт з усіх великодніх. А що ж і ще освячують в церкві цього ранку?
Пасочку, як сонце ясну.
Писанка така барвиста,
Гарна, красна, промениста.
Фарби всі неначе грають.,
Корінь хрону й зелен – гичку,
Святять всі воскову свічку.
Святість всіх людей проймає,
Хор Ісуса прославляє.
МАСЛО
