"Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?"

 Відео-лекторій

    Лесі Українці—150: невідомі факти змушують подивитися на письменницю по-новому.
    Світове значення творчості Л.Українки довго применшували, а образ спотворювали.Чи була Леся Українка "слабосилою, хворою дівчинкою" та "другом пролетарів", як ставилася до Маркса, чи була атеїсткою, чому називала російське підданство "національним нещастям" та як боролася із російським імперським колоніалізмом? 
   Про невідомі факти про письменницю користувачі бібліотеки та учасники художньої самодіяльності Шилівського клубу дізнавалися із відео-лекторію, проведеного в бібліотеці 25 лютого. Розповіді багатьох літературознавців, численні фото з фондів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, невідомі до сьогодні факти про неї змушують подивитися на письменницю по-новому та дізнатися ще більше про цю непересічну особистість.

    А прочитати та ознайомитись з безсмерними творами Л. Українки всі бажаючі зможуть з ілюстрованої книжкової виставки, присвяченій 150-річчю з дня народження письменниці та поетеси.

  

У дитячому крузі (Л. Українка -- дітям)

 Інформаційно-літературна година.

     Цього року 25 лютого ми відзначаємо 150 років з дня народження видатної письменниці Лесі Українки. Лесю Українку (Ларису Петрівну Косач) знає весь світ. Багато творів написала вона для дорослих. Але не забула про дітей, бо дуже їх любила. Зростала Леся у великій, дружній і працьовитій сім’ї. Мала двох братів і три сестри, для яких дуже любила писати казки та вірші.

   Для користувачів-дітей, учнів 1-4 класів в Шилівській бібліотеці- філії 24 лютюго 2021 року було проведено інформаційно- літературну годину "У дитячому крузі", в ході якого діти пізнавали про життя і творчість Л. Українки з:

   -- розповіді бібліотекаря "Л. Українка -- дітям";

  -- перегляду відео-фільму "Л. Українка: цікаві факти (дитинство, життя, біографія);

  -- онлайн-перегляду картин і фото про письменницю та її родину;

  -- переглядаючи і знайомлячисьз з книгами поетеси для дітей на кн. виставці "Як дитиною бувало... Книги для дітей". 

    По закінченню заходу діти читали улюблені вірші Л. Українки.

Материнська мова -- піснею живою

 Материнська мова -- піснею живою.

(Мовознавча бесіда)

       Сьогодні, у Міжнародний день рідної мови, заведено виголошувати гучні промови, про милозвучність української мови та згадувати численні її заборони.

      Проте, як влучно сказала в одному інтерв’ю мовознавець Ірина Фаріон: «Щоб мова розвивалася, треба цією мовою говорити». І не лише розмовляти, а й писати, складати вірші, ставити вистави, співати колискові. 

     А ще читати українською і вдосконалювати власне мовлення, позбуватися суржику і збагачувати свою лексику красивими питомо-українськими словами, виразами, приказками тощо.

      Серед майстрів слова, зокрема, згадаємо Миколу Вінграновського (письменника-шістдесятника, режисера, актора, сценариста та поета). Його твори — то рясне намисто літературних жанрів: сонет, елегії, медитація, романс, станси, японське хокку, верлібр, вірші, написані гекзаметром та античним елегійним дистихом, повісті, оповідання. Та не тільки це, крім образності, афористичності, його поетична мова всипана новотворами. Один лише його цикл сонетів «Вінок на березі юності» (1956) прикрашають такі неологізми: повнокрило, білодення, довгоплинно, полячливий, мертвородний, всесилість, дрібноокий, повноцілість, нещасливість…

      Розмовляймо, читаймо українською!

     Сонет 11 із циклу «Вінок на березі юності» Миколи Вінграновського:

У кожнім дні своя пора світанна,

У кожнім дні поновлення своє.

Нема сердець, які не брала рана,

Яких ніколи біль не обів’є.

Нема таких. І знаю, що не буде,

Хоч рани різні, як і різні люди,

Та настає той час, коли кругом і всюди

Одним болітимуть людські думки і груди.

Вже ближче туляться до вічності країни,

Що меч несли, що сіяли руїни,

Живі живих потроху пізнають!

Згаса вогонь, і зненависть, і лють,

Бо в кожнім дні своє світання є

І в кожнім дні поновлення своє.

Область прикрепленных файлов.

   До Міжнародного дня рідної мови в Шилівській бібліотеці з користувачами проводились мовознавчі бесіди, в ході яких вони знайомились з відповідною літературою, висловлювали свої думки, читали вголос запропоновані вірші та вислови класиків про рідну українську мову та її значення в житті кожної людини.

Суворий урок Афганістану

     Прес-калейдоскоп

      Сьогодні, 15 лютого, в Україні День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

     Зокрема 15 лютого 1989 року завершилась радянська військова інтервенція в Афганістані. Через горнило тієї війни пройшли 160 тисяч українців.

      Війна в Афганістані наприкінці ХХ століття стала суворим уроком для великих держав. Втручання, яке планувалося як короткострокова операція, переросло в десятирічну руйнівну кровопролитну війну, у якій не виявилося переможців.

     Глибше пізнати історію, долі, пекло та маловідомі сторінки тих років допоможуть книги та публікації з газетно-журнальних статей, які є в нашій бібліотеці.

    Дмитренко А. М. Аист: Художньо-документальна повість. -- К.: Дніпро, 1988. --557 с.: ил.

    Дмитренко А. М. Александр Стовба. -- М.: Политиздат, 1986. -- 117 с.: ил. -- (Когда им было двадцать).

   Книги розповідають про О. Стовбу, воїна-інтернаціоналіста, поета, який разом з чотирьма товаришами-солдатами ціною свого життя врятували своїх бойових товаришів в запеклому бою з  ворогом. Олександру тоді йшов 23-й рік.

   

   

  Шурави -- значит советский! Докум. розповідь про українських воїнів-інтернаціоналістів, які виконували свій військовий обов'язок в Демократичній Республіці Афганістан.. -- Молодь, 1988. -- 152 с.: ил.

  Протягом тисячоліть ця країна, що займає стратегічно важливе положення, виявилася на вістрі загарбницьких амбіцій великих держав і ставала ареною кровопролитних воєн. Афганські гори бачили армії греків і персів, гунів і монголів, британців, росіян та американців, але незмінним залишалося одне — цю країну можна завоювати, але не можна утримати. Це доводить вся її історія, в тому числі і новітня, маловідомі сторінки якої відкриває читачеві книга Стівена «Афганистан. Командировка в 1359 год» (Побачила світ у 2016 році. Події, викладені в цій книзі, стосуються далеких 1980-1982 років.

Діти надихають писати, читати й дарувати книги

 Віртуальна бесіда

     Якось до однієї матусі підійшов її син та спитав, чому не немає такого особливого дня, коли всі можуть дарувати один одному книги.  «І справді, чому?», — подумала жінка й ініціювала День книгодарування.

      Еммі Бродмур — матуся 3 дітей та засновниця популярного американського порталу дитячої книжки «Delightful Children’s Books». Вона запросила до участі друзів та відомих блогерів. Свято так сподобалось, що тепер його святкують 14 лютого в усьому світі. 

     Традиційно, цього дня люди обмінюються книгами: дарують їх один одному, чи навіть перехожим, залишають у поштових скринях, у книгарнях, бібліотеках. 

     Ще один український хлопчик змотивував свого батька писати не лише для дорослих, а й для дітей: «Коли мій син Мирослав був малим, — розповів в одному інтерв’ю відомий український письменник Михайло Слабошпицький, — я сидів і, як модерний на той час письменник, писав на друкарській машинці. А він сидів на колінах у мене й питав: «Тату, що ти пишеш?» Я кажу: Ну, я пишу статтю про літературу сьогоднішню». А він казав: «Кому воно треба? Ти напиши щось людське. Щось напиши, наприклад, про мене, або для мене». І став я писати для дітей».

     М. Слабошпицький — автор низки прозових книг для дітей, які вийшли друком не лише в Україні: «Хлопчик Валь», «Озеро Олдан», «Папуга з осінньої гілки», «Славко й Жарко».

Добірне українське слово. Бібліотека радить почитати

                                                   Літературний огляд-лекція

Кажуть, хто прочитав багато книг, той прожив багато життів. Але не тільки це. 

Інтелектуальне збагачення, духовне зростання — ось далеко не весь перелік того, що може дати прочитання доброї книги.

    А нині, зимової пори, позбавленої чималих господарських турбот інших пір року, якнайліпший час зануритися в гарну книгу і збагатитися, зігрітися добрим словом, насолодитися вишуканою українською мовою.

             «У слові рідному велика сила є, що розбива граніт і золото кує», — говорив  М. Рильський

    Саме добірне українське слово, а особливо, як мова оригіналу, пропонуємо вибагливому читачеві скуштувати: а саме книги наших сучасників — Мирослава Дочинця, Марії Матіос та Михайла Слабошпицького.

1) «Книга надиху» Мирослава Дочинця

   Найвідоміша книга цього автора «Многії літа, благії літа» (2010). Її люди самі радять прочитати своїм близьким, знайомим, друзям. Так і в Шилівці її почали передавати й радити одне одному любителі сердечного слова. Однак і інші книги автора виявилися не менш бажаними, відомими. Їх перекладено багатьма мовами.

     Мирослав Дочинець — автор численних книг, лауреат Шевченківської премії, засновник і головний редактор видавництва «Карпатська вежа».

      Зокрема «Книга надиху: уроки світу, Неба і людей» (2015) веде мову про життя як безнастанний дар; про духовні вершини Афону й маленькі карпатські верховини; про те, що робить історію вільною й безсмертною; про вічні істини й про вічний пошук щоденних крихт радості.

2) Роман-панорама «Букова земля» Марії Матіос

     «Букова земля» (2019) — це неймовірний роман, над яким письменниця працювала 10 років. Це пронизлива, глибока й зухвала сага завдовжки у 225 років. Це справжня, невигадана, жива історія рідного краю.  Історія, яку потрібно знати й пам’ятати.

   Цитата з роману: «Ця робота — нагадування про минуле — неперервна. Коли ми нею нехтуємо — живі розв'язують війни. Між собою, між землями, між державами. Від незнання, захланності та інтелектуальних лінощів».

    Марія Матіос  — неперевершена майстриня слова, одна з найпопулярніших сьогодні письменниць, поет-лірик:

Я сива дримба,

Я відлуння печальних скель.

Я з-під каменя сонна риба,

 Я з потоку – в’юнка форель.

     Її книги називають «ударом і викликом» сучасності. Вони вийшли друком багатьма мовами. А ми маємо насолоду скуштувати справжній смак творів М. Матіос в оригіналі.

3) Книга «Українець, який відмовився бути бідним» Михайла Слабошпицького

      Книги Михайла Слабошпицького називають найкращими підручниками з української літератури, які варто прочитати кожному, а його мову — фразеологічним словничком. 

     У своїй творчості він керується словами лауреата Нобелівської премії з літератури В. Фолкнера: «Письменник не має права на песимізм… Він повинен дати людям надію, щоб людина вистояла в цьому жорстокому страшному світі».

        У своїй книзі «Українець, який відмовився бути бідним» М. Слабошпицький розповідає про Петра Яцика — людину, яку добре знав, з якою спілкувався і прозорливістю й мудрістю якої захоплювався. П. Яцик не лише заснував відомий нині Міжнародний конкурс з української мови, а й вклав чимало коштів на дослідження й вивчення історії українського народу. (Як тут не згадати слова Ю. Пілсудського «Свою історію пишіть самі. Інакше її напишуть інші, — і погано»).

 «Дуже цікаву мав філософію Петро Яцик, — розповідав в одному інтерв’ю зокрема Михайло Федотович, —  він казав: «Я фаталіст у цьому житті. Я знаю, що все в ньому визначено. Ми в човні летимо вниз. Ріка несе нас вниз туди, звідки немає вороття». Я запитував: «А навіщо ж оця бурхлива діяльність ваша, ваш бізнес?» А він одповів: «Бог дав людині весла. Щоб вас до часу не кинуло на яку-небудь скелю, не розбило. Чи на мілину не занесло, ви можете правувати веслами й весла даються, аж до того моменту».

 «Письменнику завжди здається, що найкраща його книжка ось нині — ось ця, що буде», — якось поділився спостереженням М. Слабошпицький. Тож, сподіваємося, що для цих авторів і для наших читачів, їхня найкраща книжка ще попереду.