Церковне свято 28 липня: День Хрещення Русі

 Історичний екскурс

    

28 липня 2021 року ми відзначаємо велике православне свято -- хрещення Київської Русі. Ця подія відбулася майже через тисячу років після смерті та воскресіння Спасителя. Офіційна дата, підтверджена літописами -- 988 рік.

На наші землі вперше приніс християнство ще апостол Андрій Первозванний -- учень Христа. За переданнями, він піднявся на київські гори, встановив дерев'яний хрест і пророкував: "Тут буде віра Христова". Першими з князів Київської Русі хрестилися київські князі Дір та Аскольд (у 867 році). Через 100 років хрещення прийняла княгиня Ольга ( у 957 році), яка мріяла, аби її син Святослав став християнином, але цього не сталося. Це зробив її онук -- князь Володимир -- встановивши на Русі нову віру.

Яким був князь Володимир

Князь Володимир до прийняття християнства був палким язичником, але згодом почав шукати нову віру. До нього приходили магометани (іслам), євреї (іудаїзм), німці (католицтво), та греки (православ'я), які розповідали про свою віру. Князю припало до душі православ'я, тим більше, що мав приклад перед очима -- життя рідної бабусі княгині Ольги. Але войовничий князь Володимир ще пішов війною на греків і затребував від грецьких імператорів, що бажає одружитися з їхньою царівною Анною. Саме тоді князь раптово почав втрачати зір та згодом осліп. Його наречена -- царівна Анна -- запропонувала прийняти Святе Хрещення. Після завершення обряду князь Володимир раптово почав бачити та остаточно увірував у Господа.

У 988 році князь одружився з царівною Анною та повернувся до Києва разом з грецькими священниками та усім необхідним для богослужіння. Першими хрестилися 12 синів Володимира та бояри.Далі -- князь повелів киянам прийти на приток Дніпра -- річку Почайну, де священники провели перше загальне Таїнство Святого Хрещення.

Князь Володимир змінився. Жорстокий язичник став благочестивим християнином. Опікувався бідними, повелів приходити до нього на княжий двір по допомогу всім бажаючим. Народ дуже любив свого князя і прозвали його "ясним сонечком".

Про всі ці історичні події наша бібліотека пропонує більш детально прочитати в художніх книгах історичної тематики та в сучасних нових довідниках з історії України.

Олена Теліга – 115 років. Цікаві факти з біографії та найвідоміші вірші поетеси

Олена Теліга – відома українська поетеса та діячка ОУН.

Біографія Олени Теліги
Олена Теліга народилася 21 липня 1906 року на території Російської імперії в родині відомого вченого, інженера-гідротехніка. Батьки Олени, які родом з України, незабаром емігрували до Західної Європи.

У період, коли батько поетеси очолював Українську господарську академію (Чехословаччина), Олена навчалася в Українському інституті імені М. Драгоманова на історико-філологічному факультеті (1923-1929, Прага). Саме тоді, на одному зі студентських вечорів, поетеса познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Михайлом Телігою.
У 30-х роках жила з чоловіком у Варшаві. Через скрутне матеріальне становище Олена була змушена працювати на низькооплачуваних роботах, зокрема манекенницею.
Саме в Чехії почав формуватися, а в Польщі остаточно утвердився націоналістичний світогляд поетеси. Олена Теліга неодноразово друкувалася на сторінках Літературно-наукового вісника, а згодом стала одним з його співробітників, вела активну громадську та культурну діяльність, виступала з рефератами на тему боротьби за національну свободу. Перебуваючи за кордоном, Олена мріяла про повернення до рідного Києва.
22 жовтня 1941 року Олена Теліга повертається до столиці України, де разом із представниками тогочасної інтелігенції організовує Спілку українських письменників.
У листопаді того ж року діячка стає головним редактором додатка до газети Українське слово – Літаври, який виходив окремим накладом. Тижневик під редакцією письменниці не друкував текстів з пропагандою німецького окупаційного режиму, що стало приводом для численних доносів.
9 лютого 1942 року вона, як і завжди, пішла на роботу до Спілки українських письменників, де на неї чекала засідка. Її, разом з чоловіком іншими членами організації, було заарештовано, а згодом розстріляно в Бабиному Яру.

Вірші Олени Теліги

Сучасникам
“Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби – спокійний і суворий, Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”. Але для мене – у святім союзі: Душа і тіло, щастя з гострим болем. Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю! Не лічу слів. Даю без міри ніжність. А може в цьому й є моя сміливість: Палити серце в хуртовині сніжній, Купати душу у холодній зливі. Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, – я тверда й сувора. О, краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог".

Засудженим
Як ми можемо жити, сміятись і дихать? Як могли ми чекати – не битись, а спать В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо Ви збиралися вмерти – у шість двадцять п’ять. І коли приволікся заплаканий ранок, Вас покликала смерть у похмурій імлі – А тепер наші душі і топчуть, і ранять Ваші кроки останні по зимній землі. А тепер в кожній серці пожежу пригаслу Розпалили ви знову – спаливши життя. І, мов гімн урочистий, мов визвольне гасло, Є для нас двох імен нерозривне злиття. Над могилою вашою тиша і спокій, Та по рідному краю – зловіщі вогні. І піти по слідах ваших скошених кроків Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.

Моя душа й по темнім трунку
Моя душа й по темнім трунку Не хоче слухати порад, І знову радісно і струнко Біжить під вітер і під град. Щоб, заховавши мудрий досвід У скриньці без ключа і дна, Знов зустрічати сірий розсвіт З вогнем отрути чи вина… Щоб власній вірі непохитній Палить лампаду день і ніч І йти крізь грудні – в теплі квітні, Крізь біль розлук – у щастя стріч. А перехожим на дорогах Без вороття давать дари І діставать нові від Бога, Коли не вистачить старих.

"Наша держава постала з-поза меж можливого"

 Відео-фактаж

(31 рік тому (1990) Верховною Радою УРСР було прийнято Декларацію про державний суверенітет України)

     30 років тому, 16 липня 1990 року, Верховна рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Декларація, зокрема, визначала без’ядерний і позаблоковий статус України, право на вільний розвиток національностей. Як приймався важливий документ і хто був ініціатором створення Декларації,  розповідають народні депутати, які у 1990 році голосували за документ — Іван Заєць та Сергій Соболєв.

   "Ідея незалежності України дуже яскраво прозвучала на установчому з’їзді Народного Руху у вересні 1989 року у виступах наших політв’язнів. Але мова про сам документ зайшла лише після березневих виборів 1990 року, — розповів Заєць. — У квітні, коли ми готувалися до відкриття нової сесії, я звернувся до професора Володимира Василенка, аби він написав проєкт закону про незалежність України. Ми всі відчували, що наближаються часи, коли одвічне прагнення українців до волі може бути реалізоване".

Заєць нагадав, що саме Василенко написав перший варіант Декларації про державний суверенітет України. Але, за його словами, був ще один проєкт закону, який готував Петро Мартиненко та робоча група.

    "Інші країни також ухвалювали такі документи, тому що Москва на той час провадила політику суверенізації республік. За духом наша декларація була документом, який чітко орієнтував на відновлення української держави, як держави національного типу. Тому наша декларація не просто проголосила саму ідею незалежності, вона не просто заявила на увесь світ про створення власної держави, вона накреслила шляхи створення цієї держави, стала її програмою", — каже Іван Заєць.                                                                                                                 

"У ці дні, коли так звана "ГКЧП" спробувала взяти владу і почати державний переворот у тоді ще Радянському Союзі, стався переломний момент в історії людства. Україна була ключовим учасником цього процесу. Сам факт голосування за Декларацію був найвищою точкою політичного кипіння", — згадує Соболєв.

Він зазначив, що за документ віддали 355 голосів.

    За словами Соболєва, в Декларації прописали статус України як позаблокової держави, що повинна була "від усього старого відмовитися і далі рушити вперед". Але Іван Заєць переконаний, що без’ядерний та позаблоковий статус наша держава отримала внаслідок компромісу.

"Тоді якраз думали про те, що не можна гарантувати безпеку лише власними зусиллями і що потрібно бути членами колективних форм безпеки. Однак ми перебували ще у складі Радянського Союзу і на нашій території тоді було дуже багато ядерної зброї. Росія і США були зацікавлені в тому, щоб вирвати цю зброю з рук українців. Ми мали наскрізь комуністичну владу, не готову до самостійницького життя. Крім того, був Чорнобиль, який дуже налякав громадян. Це був тактичний хід, щоб заспокоїти захід і своїх громадян. Разом з тим в декларації немає імперативної норми про те, що Україна буде позаблоковою державою".

    Декларація про державний суверенітет України : прийнята Верхов. Радою Української РСР 16 лип. 1990 р. — К. : Політвидав України, 1990. — 8 с.                                                         Декларацію про державний суверенітет України прийняла Верховна Рада УРСР в 1990 році, 16 липня. Цей документ є документом історичної значимості, адже він проголошував державний суверенітет України.                             Декларація складається з 10 розділів. Нею проголошено самовизначення української нації, народовладдя, принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, територіальну цілісність України в межах наявних кордонів, економічну самостійність, виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, захист усіх форм власності в державі, гарантії екологічної безпеки і культурного розвитку.

 

У жару і спеку йдемо в бібліотеку

 Дегустація літературних новинок

   Діти з радістю люблять читати та розглядати нові книги, особливо якщо вони сучасні, гарно ілюстровані та оформлені. Ось і в нашій бібліотеці вони залюбки знайомляться та розглядають книжкові новинки. 

     15 липня в бібліотеці для них було проведено дегустацію літературних новинок. Коли діти знайомились з книгами, бібліотекар Олександра Влох розповідала їм про авторів цих книг, про те, як вони створюються, про їх ілюстраторів та як книги потрапляють до бібліотеки. Діти ділилися враженнями та розповідями від прочитаного,  вибирали собі книги до вподоби.   

Невтомний трудівник пера

     Літературна зустріч

      (8 липня -- 85 років з дня народження Валентина Лукича Чемериса (1936-2016), українського письменника).

    Сучасний український письменник, народився в 1936 р. на Полтавщині. Навчався в Літературному інституті імені О. М. Горького (м. Москва), працював на підприємствах Придніпров’я, в редакціях обласних газет, дніпропетровському видавництві “Промінь”.   

     У 1989-1998 р.р. був головою Дніпропетровської організації Спілки письменників України, працював в Адміністрації Президента України головним консультантом (1993-1994).

     У 1996-2001 р.р. - секретар Національної Спілки письменників України, член її Президії і Вищої Ради. Багато років працював у редакції газети “Літературна Україна”.                                                                                                         

         Нагороджений орденами рівноапостольного князя Володимира Великого (І, ІІ, ІІІ ступенів) та святого архистратига Михаїла, Почесною грамотою і медаллю Кабміну України та іншими відзнаками. Заслужений працівник культури України.

     До ювілею відомого письменника у Шилівській бібліотеці влаштовано міні-перегляд його історичних та дитячих книг,  а ознайомитися з його біографією та багатою літературною спадщиною можна  в інтернеті. Користувачів вражає кількість книг і літературних праць В. Чемериса, адже багато хто з них читав лише деякі його твори.

 

Українець, який відмовився бути бідним

Відео-презентація 

              (7 липня -- 100 років від дня народження Петра Дмитровича Яцика (1921 - 2001), відомого мецената, канадського бізнесмена і подвижника української культури).

   "Ви знаєте, я почуваюся нині, хоч і трохи втомленим, але щасливим, бо тішуся тим, що дещо зробив для України", -- говорив Петро Яцик уже на схилі літ. 

    Звісно, під словом "дещо"  він мав на увазі не тільки успішно початий всеукраїнських масштабів конкурс, а й багато інших благодійних справ в ім'я і на благо України. У них він вклав понад тридцять мільйонів доларів і ввійшов у нашу історію як один з найбільших українських меценатів. Причому ці доброчинні справи йому випало творити далеко від рідної землі, у Канаді, на берег якої він зійшов юнаком із сімома доларами в кишені.

      Про цю неординарну і яскраву людину, що "створила сама себе" відомий український письменник та історик Михайло Слабошпицький , який був особисто знайомий з П. Яциком, написав книгу "Українець, який відмовився бути бідним". В Шилівській бібліотеці є ця книга і я просто закликаю всіх свідомих користувачів її прочитати.

    Слабошпицький М. Ф. Українець, який відмовився бути бідним / М. Ф. Слабошпицький. -- Київ: Видавництво "Ярославів вал", 2018 . -- 250 с.

    Для одних читачів ця книга стане своєрідним підручником з бізнесу, бо в ній йдеться про те, як здобувається успіх а також які риси треба плекати в собі молоді, щоб досягнути його.

  Для других -- це роздуми про систему цінностей у нашій культурі, унікальна розповідь про подвижницьке життя однієї  з найвизначніших особистостей сучасного українського світу.

   Для третіх --  це конспект з історії та філософії меценатства поза Україною в другій половині ХХ століття.

       

Різдво Іоана Хрестителя та Івана Купала: чим відрізняються свята

 Народознавча розвідка

 .

     7 липня українці святкують   Різдво Іоана Хрестителя та Івана Купала. Православна Церква України пояснює походження цих язичницького та православних свят:                      " Різдво Іоана Хрестителя та "Івана Купала" -- це  два зовсім різних свята, християнське та язичницьке, які за примхою історії відзначаються поряд. 

   7 липня Православна Церква відзначає Різдво святого пророка Іоана Предтечі і Хрестителя Господнього. Він народився за пів року до Різдва Спасителя, прийшовши у цей світ, щоб підготувати людей до пришестя на землю Христа, "навернути серця батьків до дітей, і непокірних -- до мудрості праведників, аби приготувати Господеві народ звершений". Різдво Іоана Хрестителя має велике значення для кожного християнина і не має жодного стосунку до ворожінь, пошуків "чарівної квіти"папороті чи стрибків через багаття -- звичних атрибутів язичницького "свята Івана Купала".

       Масові ігрища язичників та обряди "очищення" вогнем і водою відбувалися у день літнього сонцестояння. Унаслідок введення григоріанського календаря святкування перенеслося на початок липня, збіглося з християнським святом Різдва Іоана Предтечі та отримало назву  "Івана Купала". 

   У церковному календарі прямо не згадується заборона щодо народних гулянь, однак безперечно заборонені ворожіння, сороміцькі ігрища та стрибання через вогонь як відгомін поганського обряду "очищення". Тож все, що ми робимо, необхідно робити свідомо та відповідально, завжди пам'ятаючи, що ми християни. Тим більше, що нині триває Петрів піст -- час час для молитви та внутрішнього очищення, покаяння та наближення до Бога.
   

   

     

Лікувальна магія зелених друзів

 Онлайн-огляд

       Ще від часів Трипілля наш народ ефективно застосовує знахарство (цілительство) у лікуванні та загоюванні тих чи інших ран, хвороб -- душевних та фізичних. Сам термін "знахар" походить від слова знати, відати, тобто розуміти. Наші предки жили в гармонії з природою, а тому володіли глибокими знаннями  про її лікувальні, цілющі, чудодійні властивості.                     Сьогодні багато чого забуто, а справжніх знахарів майже немає. Проте методи оздоровлення, як і сама Природа, завжди з нами.  І ми можемо їх практикувати щодня. Це парк, де ми часто гуляємо, це город з овочами, це сад з фруктами, це квіти, що ростуть поруч, це Сонце, яке завжди з нами. Щоб бути завжди здоровими та щасливими, достатньо правильно харчуватися,  займатися спортом і працювати, любити себе та навколишній світ, шанувати матінку природу.                                                                                                                       В запропонованому огляді літератури ви знайдете поради і рецепти, мудрість, яку нам залишили пращури. А вона у нас своя, і нічим не гірша за тібетську, індійську, тайську чи китайську медицини.

 

Беркало Л. В поисках ключ--травы: Книга о лекарственных растениях / Л. А. Беркало.--Х.: Прапор, 1990. -- 269 с.

  

Целебные травы 200 рецептов. -- П.: Полтава, 1991. -- 60 с.

      ПавленкоЛ. Ліки з чар-зілля: Поради і рецепти народного цілителя / Л. О. Павленко. -- К.: Веселка, 1992. -- 54 с., іл.

     Кибкало В. Ягоды пяти вкусов: Целебные растения Краснокутского дендропарка / В. А. Кибкало. -- Х.: Прапор, 1989. ---175 с., ил

   Справочник по заготовкам лекарственных растений / Д. С. Ивашин, З. Ф. Катина, И. З. Рыбачук и др. -- 6-е изд., испр. и доп. -- К.: Урожай, 1989. -- 288 с., ил.

Пам'ятаймо: немає невиліковних хвороб. Є хвороби, які ми не знаємо як їх лікувати. Пам'ятаймо: наше здоров'я в наших руках і належить тільки нам.